ДЯКУЄМО ЛІКАРЯМ, ЯКІ РЯТУЮТЬ КРАЇНУ!

«Листи мадам де Севіньє»

До уваги користувачів пропонуємо книжкову виставку з фонду відділу документів іноземними мовами «Мадам де Севіньє», присвячену Марі де Рабюто-Шанталь, маркізі де Севіньє (фр. Marie de Rabutin-Chantal, marquise de Sévigné, 1626–1696),  французької письменниці.

У 1726 році почалось публікування її листів до дочки, котрі вона писала протягом двадцяти років — дотепна і об'єктивна хроніка подій у Парижі й Версалі того часу.

Подпись

(5.02.1626 – 17.04.1696)

Батько мадам де Севіньє, Сельс-Бенінь де Рабютен-Шанталь, загинув у бою в 1627 році. Виховувалася дідом, а потім його братом.

Отримала гарну освіту. Завдяки своїм вчителям — Ж. Шапленові та Жилю Менажу — чудово володіла італійською мовою, меншою мірою — латинською та іспанською. У 18 років вийшла заміж за маркіза Анрі де Севіньє (1623—1651).

У 1646 році у неї народилася донька (Франсуаза-Маргарита де Севіньє, графиня де Гриньян), до якої згодом були звернені її знамениті листи. Після загибелі чоловіка (у результаті дуелі) присвятила себе вихованню дітей. Жила переважно в Парижі, спілкувалася з мадам де Лафаєтт, Ларошфуко, кардиналом де Рецем, мадемуазель де Монпансьє.

У 1669 році її дочка, яку вона пристрасно любила, вийшла заміж, а два роки по тому мала покинути Париж, так як її чоловік, граф Гриньян, переселився на південь Франції. Бажаючи заглушити тугу, викликану розлукою з дочкою, постійно підтримувати зв’язок з нею, пані Севіньє започаткувала грандіозне листування, яке обезсмертило її ім'я. Декілька разів (в 1672, 1690 та 1694 рр. ) вона їздила в Прованс, щоб побачитися з дочкою. Остання, в свою чергу, неодноразово відвідувала її в Парижі.

В історії французької літератури XVII ст. пані Севіньє належить досить чільне місце. У своїх численних листах вона довела так званий епістолярний стиль до високого ступеня досконалості. ЇЇ листи вражають дотепністю, щирістю, невимушеністю. Вони багаті влучними оцінками і характеристиками, вірними зауваженнями, вдалими порівняннями і параллелями. Французька мова отримує під пером пані Севіньє гнучкість і еластичність, стає надзвичайно виразною, живою, витонченою.

Листування пані Севіньє вміщує цінний матеріал для ознайомлення з її цікавою особистістю та з її ставленням до дочки, яку вона обожнювала, постійно мучилася думкою, чи не сталося чого-небудь з її кумиром, особливо під час подорожей. Ще цікавіші листи в історичному відношенні, це живий літопис того, що відбувалось у Франції, особливо при дворі, в епоху Людовика XIV. Пані Севіньє прагнула тримати свою дочку в курсі всіх паризьких новин і тому в точності повідомляла їй все, що відбулося на її очах.

Іноді в її висновках щодо тих чи інших подій і людей помітний вплив станових забобонів, упереджених думок і безсердечність політичних заходів. М'яка за характером, вона із захопленням говорить наприклад, про скасування Нантського едикту; в дуже легкому, жартівливому або іронічному тоні згадує про дві страти, що відбулися в 1676 і 1680 рр., про придушення повстання в Бретані і про повішених учасників цього повстання. Нерідко трапляються, проте, і приклади абсолютно зворотніх, більш гуманних міркувань. Іноді в її листах зустрічаються оцінки письменників і літературних творів. Вона відрізнялася великою начитаністю, була знайома з творами Тацита, Вергілія, Тассо, з філософією Декарта, окремими богословськими творами, а також з творами сучасної їй літератури.

Листи пані Севіньє не призначалися для великої публіки та для нащадків, чим і пояснюється їх невимушений, відвертий характер. Перша збірка Листів надрукована в 1726 р., в наступних виданнях поряд з листом до дочки містилися іноді й інші її листи (наприклад у виданнях 1801, 1806, 1818 і 1822 рр.).

На сьогоднішній день відомо 1120 листів мадам де Севіньє, авторство частини з яких сумнівне (оригінали збереглися лише в незначній мірі).

 З фонду НІБУ: