ДЯКУЄМО ЛІКАРЯМ, ЯКІ РЯТУЮТЬ КРАЇНУ!

«Покоління геніїв: брати Гумбольдти». Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835)

До уваги користувачів пропонуємо другу частину книжкової виставки «Покоління геніїв: брати Гумбольдти», присвячену Вільгельму фон Гумбольдту з фонду відділу документів іноземними мовами.

Перша частина виставки «Покоління геніїв: брати Гумбольдти». Александер фон Гумбольдт (1769-1859)

Фрі́дріх Вільге́льм Крістіа́н Карл Фердина́нд Фра́йхер фон Гу́мбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt; 22 червня 1767, Потсдам — 8 квітня 1835) — німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат. Старший брат вченого Александера фон Гумбольдта.

Поєднуючи в собі, у традиціях свого часу і наслідуючи великих діячів Відродження, різнонапрямлені таланти, Гумбольдт здійснив реформу гімназійної освіти у Пруссії, заснував у 1809 році університет у Берліні, товариш Ґете і Шіллера.

Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як про вираження індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.

Вільгельм фон Гумбольдт народився 22 червня у Потсдамі.

На освіту синів Вільгельма і Александера батьки коштів не шкодували. У Франкфуртському і Геттінгенському університетах Вільгельм ґрунтовно вивчив право, політику та історію. Відданий науці, він разом з тим напружено стежив за рухом у сферах політичній, суспільній і літературній.

На відміну від суто наукової сфери інтересів брата, біографія Вільгельма фон Гумбольдта чітко розділяється на два етапи. Спочатку — блискуча кар’єра державного діяча і дипломата. У 1808 році Гумбольдт стає міністром освіти королівства Пруссія, проводить реформу системи освіти, а в 1809 році виступає ініціатором створення Берлінського університету. Тоді ж він пише свій перший відомий філософський твір «Про межі державної діяльності», у якому виступає захисником ліберальних цінностей. «Будь-яке прагнення держави втручатися в приватні справи громадян, якщо ці справи безпосередньо не порушують права інших, неприйнятне... Держава жодним чином не повинна піклуватися про позитивне благо громадян, і тому також про їхнє життя і здоров’я, — хіба лише в тих випадках, коли їм загрожують дії інших, — а лише про їхню безпеку».

З 1812 року Гумбольдт повертається на дипломатичну службу, бере особисту участь у створенні пруссько-російського альянсу проти Наполеона і повоєнному політичному облаштуванні німецьких земель. Його державна кар’єра досягає вершини у 1819 році, коли Гумбольдт стає міністром внутрішніх справ Пруссії. Проте через те, що серед прусської еліти взяли гору консервативні настрої, він невдовзі змушений подати у відставку.

Відтоді Вільгельм фон Гумбольдт займається лише творчістю. Його наукові інтереси зосереджені переважно в галузі лінгвістики і філософії мови. Крім того, він перекладає зі старогрецької твори Есхіла і Піндара. У 1821 році Гумбольдт публікує працю «Дослідження історії ранніх жителів Іспанії за допомогою мови басків». Тут уже присутній головний принцип його філософського підходу — дивитися на світ, історію і культуру крізь призму мови. Він фактично відкрив для сучасників цю унікальну мову — єдину з живих західноєвропейських мов, яка не належить до індоєвропейської сім’ї мов. Крім того, Гумбольдт на підставі лінгвістичного аналізу запропонував розглядати басків як нащадків іберів — народу, який населяв Піренейський півострів у давнину (згадки про нього зустрічаються у багатьох античних авторів).

Головна ж праця Вільгельма фон Гумбольдта «Про мову каві на острові Ява» вийшла посмерт­но, у 1836—1839 роках. Вступ до цієї книжки, який називався «Про розходження будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людського роду» ознаменувало початок нового етапу історії європейської філософії. Гумбольдт побачив у мові «формуючий орган думки», стихію чистої творчості, у якій за допомогою скінченної кількості символів фіксується нескінченна кількість значень. «В кожен момент і в будь-який період свого розвитку мова здається людині — на відміну від усього вже пізнаного і продуманого нею — невичерпною скарбницею, в якій дух завжди може відкрити щось іще невідоме, а почуття — завжди по-новому сприйняти щось іще не відчуте. Так насправді і відбувається щоразу, коли мова опрацьовується воістину новою і великою індивідуальністю. Мова насичена переживаннями колишніх поколінь і зберігає їх живий подих, а покоління ці через звуки материнської мови, які і для нас стають вираженням наших почуттів, пов’язані з нами національними і сімейними узами. Ця почасти сталість, почасти плинність мови створює особливі відносини між мовою і поколінням, яке нею говорить», — підкреслює мислитель.

Вчений помер 8 квітня 1835 р. у Тегелі, поблизу Берліна.

Ідеї Гумбольдта як історика та філософа

Вільгельм Гумбольдт прагнув конкретизувати і розвивати філософське вчення Канта на матеріалі суспільної історії, але з певних питань він відхилявся у бік об'єктивного ідеалізму. Гумбольдт вважав, що історія як наука в певному сенсі може збігатися з естетикою, і виробив свою теорію історичного пізнання. Відповідно до неї, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, яка не може бути зрозуміла з причинної точки зору. Проявляє себе ця духовна сила через творчі здібності і особисті зусилля окремих індивідів, що випливають з природної необхідності або з потреби. Таким чином, історичне життя суспільства є результатом свободи і необхідності життя індивідів і життя цілого. На цих ідеях Гумбольдта вкоренилося розуміння терміну «Духовна культура», виробленого в подальшому в культурології. Гумбольдт розумів під духовною культурою релігійно-моральні уявлення, які призводять до вдосконалення особистості людини і, разом з тим, — до покращення суспільного життя.

Політичні ідеї Гумбольдта

Одночасно зі Шлейєрмахером, Гумбольдт сформулював вчення про індивідуальність. Він говорив: «Будь-яка людська індивідуальність є ідея, що вкорінюється в явищі. У деяких випадках, це до того яскраво кидається у вічі, точно ідея лише потім прийняла форму індивіда, щоб у ній зробити своє одкровення». Гумбольдт вважав, що в індивідуальності криється таємниця будь-якого існування і першим висловив думку про необхідність різноманітності. Вільгельм писав свої роботи про діяльність держави наприкінці 18-го століття, коли державний початок був дуже сильним. Держава, за Гумбольдтом, повинна обмежуватися винятково встановленням зовнішньої і внутрішньої безпеки. Будь-яке сприяння добробуту громадян з боку держави неможливе без втручання його у всі галузі людського життя. А подібне втручання, як боявся Гумбольдт, обмежить особисту свободу, і перешкодить своєрідному розвитку індивідуума. Вищу мету, яка повинна визначати межі діяльності держави, Вільгельм бачив в універсальному розвитку індивідуальності.

З фонду НІБУ

Humboldt, Wilhelm. Briefe...an eine Freundin [Текст] Т. 1-2 / W. Humboldt. - Leipzig : Brockhaus, 1849. - XXIV, 381, XXII, 312 s. - Нім. [Листи до друга]
Humboldt, W. Gesammelte Schriften [Текст] . Т. 12. Politische Denkschriften. ч. 3. 1815-1834 / W. Humboldts. - Berlin : [s. n.], 1904. - 306 s. - Нім. [Збірник творів. Політична думка]

Humboldt, Wilhelm. Gesamelte schriften [Текст] Т. 6. Ч. 1. Werke / W. Humboldt. - Berlin : [s. n.], 1907. - 334 s. - Нім., англ. [Збірник творів]

Humboldt, Wilhelm. Gesammelte schriften [Текст] Т. 12. Ч. 2. Politische Denkschriften ; Т. 3. Ч. 2 / W. Humboldt. - Berlin : B. Behr, 1904. - 307-607 s. - Нім. [Збірник праць. Політичні меморандуми]

Humboldt, Wilhelm. Politische Denkschriften [Текст] Т. 1. 1802-1810 / W. Humboldt. - Berlin : [s. n.], 1903. - VI, 302 s. - Нім. [Політичні меморандуми. 1802-1810]

Humboldt, Wilhelm. Tagebücher [Текст] Bd. 2. 1799-1835. - Gesammelte schriften. Bd. XV / W. Humboldt. - Berlin : [s. n.], 1918. - 304 s. - Нім. [Щоденники. 1799-1835. Збірник творів]

Humboldt, Wilhelm. Werke [Текст] Bd. 2. 1796-1799. Gesammelte schriften. Bd. II / W. Humboldt. - Berlin : [s. n.], 1904. - 407 s. - Нім. [Праці. 1796-1799. Збірник творів]

Укладачі: Лещенко С.А., Рандіна В.С.