«Полібій – давньогрецький історик, політичний і військовий діяч»

23 грудня 2020 р. 12:00

733 переглядів

До уваги користувачів пропонуємо книжкову виставку «Полібій — давньогрецький історик, політичний і військовий діяч» (бл. 200 — бл. 118 до н. е.) з фонду відділу документів іноземними мовами.

Полі́бій (грец. Рολιβιος, лат. Polybius, близько 200 до н. е., Мегалополь, Аркадія — близько 118 до н. е.) — давньогрецький історик, державний і військовий діяч, автор «Загальної історії» («Історії») в 40 томах, що охоплюють події у Римі, Греції, Македонії, Малій Азії та в інших регіонах з 220 до н. е. по 146 до н. е. З книг «Історії» повністю збереглись тільки перші 5, інші дійшли в більш-менш детальних переказах. Всі інші праці Полібія не збереглись. Керуючись вченням стоїків про передбачення, він прийшов до метафізики історії, яка розглядала останню як боротьбу народів і окремих особистостей проти влади долі.

Народився в місті Мегалополь в Аркадії, його батько Лікорт був одним з вождів Ахейського союзу, а сам Полібій у 170—169 рр. до н. е. служив гіппархом при римському полководці Луції Емілії Павлі, що стояв на чолі союзних римсько-грецьких військ, які воювали з македонським царем Персеєм. Після поразки Персея при Підні в 168 р. до н. е. Полібій у числі 1000 знатних ахейців був відправлений до Риму за обвинуваченням у недостатньо активній підтримці римлян.

У той час як інших заручників розподілили по різних містах, Полібія залишили в Римі — на прохання Емілія Павла, який зробив його наставником своїх синів. Так майбутній історик одержав можливість зав'язати дружні стосунки з багатьма знатними римлянами, особливо з молодшим сином Емілія, Публієм Сципіоном Еміліаном (майбутнім Сципіоном Африканським Молодшим).

У 151 р. до н. е. Полібію вдалося використовувати свій вплив на Сципіона, щоб домогтися звільнення тих ахейців, що були ще живі. Полібій повернувся до Греції, однак через кілька років, у 147 р. до н. е., під час облоги Карфагена Сципіон викликав його до себе як радника. Полібій досліджував атлантичне узбережжя Африки і став свідком пожежі і руйнування Карфагена в 146 р. до н. е., після чого в тому ж році повернувся до Греції.

Тут він намагався сприяти досягненню компромісу між повсталими ахейцями і римлянами і, хоча не зміг запобігти руйнуванню Коринфа Луцієм Муммієм, все-таки зміг врятувати деякі художні цінності. Після відходу римлян на Полібія було покладене завдання налагодити управління уцілілими містами. Співгромадяни-греки бачили в Полібії свого благодійника і звели на його честь багато статуй. Помер Полібій від травм, отриманих внаслідок падіння з коня.

Видатна праця Полібія — його «Історія» мета якої пояснити: «яким чином весь цивілізований світ менше ніж за 53 роки (тобто з 220 р. до н. е. до поразки Персея в 168 р. до н. е.) опинився під владою римлян». Згодом Полібій розширив і рамки свого твору, довівши його до руйнування Карфагена в 146 р. до н. е.

Створюючи «Загальну історію», Полібій висував наступні вимоги: історія повинна носити загальний характер, тобто охоплювати у своєму викладі події, які одночасно відбуваються як на заході, так і на сході. Завдання історії — навчити, яким чином слід діяти в тих або інших обставинах у майбутньому, аналогічних або подібних до тих, які відбулися в минулому.

Як політичний мислитель Полібій зазнав впливу помітних вчень Платона, Аристотеля і їх послідовників про державу і право. Крім того, у його поглядах відчувається деякий вплив концепцій стоїцизму. Однак, будучи особистістю самобутньою, глибокою, такою, що гостро відчуває сучасність, він своєрідно інтерпретував досвід попередніх когнітивних структур, запропонувавши власне розуміння явищ державної сфери. Усю державно-правову проблематику Полібій, наслідуючи Платона й Аристотеля, піддає аналізу і систематизації, залишаючись при цьому на власних позиціях.

З фонду НІБУ: