|
|
Шановні читачі та відвідувачі сайту Національної історичної бібліотеки України! Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань пропонує вашій увазі віртуальну виставку, присвячену непересічним українським науковцям, діячам освіти Володимиру Олександровичу Пархоменку та Володимиру Олександровичу Щепотьєву. У поточному році історична та літературознавча спільноти відзначили 140-річні ювілеї двох учених. Обидва повні тезки народилися на Полтавщині у вересні 1880 року (21 і 25 числа відповідно), обидва закінчили Полтавську семінарію та Санкт-Петербурзьку духовну академію, обидва вивчали історію єпархій на теренах України, обидва були визнаними фахівцями у галузі історичного краєзнавства. На нашій виставці представлено наявні у фонді НІБУ книги, статті у збірниках та окремі відбитки статей В. О. Пархоменка та В. О. Щепотьєва, у яких висвітлюються різні аспекти історії України та, зокрема, Полтавського краю. Це праці, видані на початку 20-го століття та в другій половині 1920-х років. Презентуємо принагідно анотовані бібліографічні описи з каталогу Національної історичної бібліотеки України «Видання з автографами українських діячів науки і культури» (2018), що стосуються інскриптів на книгах В. О. Пархоменка та В. О. Щепотьєва. *** «Загальна атмосфера в Полтаві [на початку 20-го ст.] таїла в собі величезний потенціал національного руху, що виховав велику когорту патріотів», серед яких були історики В. О. Пархоменко та В. О. Щепотьєв, – згадував полтавський громадський діяч Дмитро Соловей. Володимир Пархоменко, що походив з родини провінційного полтавського священика, з кінця 1905 р. викладав у Полтавській семінарії та став одним з засновників Полтавського церковно-археологічного комітету (1906). Був він і серед ініціаторів створення у 1903 році Полтавської губернської ученої архівної комісії (разом із І. Ф. Павловським, Л. В. Падалкою, В. М. Терлецьким та іншими). У 1909 р. членство у Полтавській ГУАК отримав і Володимир Щепотьєв. Його наставником став, серед інших, знаний уже в Полтаві Володимир Пархоменко. Обидва науковці були чудовими лекторами. Олександр Оглоблин згадував захоплюючі лекції Володимира Пархоменка. Володимир Щепотьєв у своїх лекціях, присвячених народним думам і пісням, використовував історичні та літературні екскурси. «Лаконічно та яскраво лектор подав еволюцію колядок з часів язичництва і до цієї пори» (зі статті в газеті «Полтавская речь»). Учениця Володимира Щепотьєва Марiя Дейко, яка стала дитячою письменницею, захоплено згадувала про нього: «[Володимир Олександрович] майстерно переплітає українську літературу з історією нашого народу. Дуже мелодійний, баритонального тембру голос, лагідні темні очі, спокійне, обрамоване темною […] бородою обличчя, неквапна, розважна мова чарували слухачів, а висока ерудиція імпонувала їм». У 1918 році в Полтаві було створено Українське наукове товариство дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, у 1924 році було реорганізовано та перейменовано на Полтавське наукове при ВУАН товариство. У 1918 році в товаристві працювали близько 80 науковців, серед них О. Бузинний, В. Пархоменко, В. Щепотьєв, М. Щепотьєва [сестра Володимира Олександровича, дослідниця українських килимів та настінного розпису] та ін. У 1921 р. В. О. Пархоменко працював у Києві науковим співробітником Всеукраїнської Академії наук і одночасно професором Інституту народної освіти. З кінця 1924-го впродовж року працював у Полтавському Інституті народної освіти. Тож В. О. Пархоменко та В. О. Щепотьєв знов зустрілися у Полтаві та продовжили наукову співпрацю. Яскравим прикладом такого співробітництва став другий том надзвичайно цікавого збірника «Полтавщина», де були вміщені статті обох науковців. На жаль, обох вчених пов’язує також драматична доля репресованих. І якщо Володимир Пархоменко як інвалід у 1933-му був достроково звільнений, а в 1942-му помер у блокадному Ленінграді, то Володимир Щепотьєв, двічі ув’язнений, у 1937 році був розстріляний. Обидва історики залишили потужну наукову спадщину (у сфері наукових інтересів В. О. Пархоменка були, крім інших, питання розвитку Київської держави, утвердження християнства на Русі, взаємовідносин Русі та кочівників північно-причорноморських степів, історія Чернігівщини тощо; В. О. Щепотьєв, якого називали велетнем літературного краєзнавства, написав велику кількість чудових передмов до видань класиків, книг, статей та лекцій з українського музикознавства й фольклористики). З цієї великої та різноманітної спадщини двох діячів науки ми вибрали для виставки низку бібліографічних рідкостей краєзнавчого характеру. Список видань, представлених на виставці (за хронологією) |
|
Переяслав від початку 19-го ст. став повітовим містом Полтавської губернії. |
|
|
|
У праці висвітлено історію Густинського монастиря (в с. Густиня, біля Прилук), роль митрополита Петра Могили в його розбудові; йдеться також про Густинський літопис, в якому, зокрема, описані трагічні події 1640 року. |
|
|
|
|
|
6. Пархоменко Володимир Олександрович. Князь Чорний (До питання про добу сіверської колонізації Подесення) / В. Пархоменко // Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. – Київ, 1927. – С. 379–382. |
*** |
|
|
|
|
*** | |
9. Видання з автографами українських діячів науки і культури : каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н.О. Горська ; ред. О.І. Марченко, С.І. Смілянець, К.Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – С. 286–288; 371–373. |