В бібліотеці є примірник другого видання, перевиданого у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою І.Трусевича. «Лексикон» є не лише тлумачно-перекладним словником з церковнослов’янської мови на мову жителів Великого князівства Литовського, він також є енциклопедичним довідником з різних галузей знань: математики, науки, медицини, педагогіки тощо, важливим джерелом вивчення словникового запасу білоруської та української мов XVII століття, є гарним посібником для читання білоруських, українських, російських пам’яток, написаних церковнослов’янською мовою.

Словник складається з загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття. Метою Беринди при складанні його словника було відновити церковнослов'янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.

При вивченні кількох екземплярів першого видання «Лексикона» (1627) були виявлені цікаві факти, які проливають світло на роботу Памви Беринди над словником у процесі його друкування. Кожний з розглянутих примірників де в чому відрізняється від інших. Текст другого видання «Лексикона» (Кутеїнський монастир, 1653) також не збігається в усіх деталях з жодним з вказаних примірників першого видання. Очевидно, «Лексикон» друкувався кількома заводами, і в процесі друкування кожного нового заводу автор вносив у текст словника деякі зміни.

Я. Янів твердив, що «Лексикон» Памви Беринди первісно мав завершувати нове видання біблії, яке задумав Федір Балабан, але оскільки проект Балабана не був здійснений, Памво Беринда переробив свій словник для практичних потреб.

У післямові до «Лексикона» Беринда вказує, що Федір Балабан, який задумав надрукувати нове, виправлене видання біблії, спонукав його «реченїА и имена славенскаА избирати», бо не було тоді «Лексікону, раз†любо(м)дра Кv(р) Лаврентїа Зизанїи». Укладаючи словник, Памво Беринда не обмежився лише церковнослов'янською лексикою, що зустрічається в тексті біблії, а використав велику кількість іншої літератури, про що свідчать посилання в «Лексиконі». Отже, словник з самого початку був задуманий Памвою Бериндою як окреме видання, а не як додаток до біблії.

Памво Беринда — видатний діяч української культури XVII ст. Він був не тільки талановитим ученим-лексикографом, а й поетом, перекладачем, друкарем і гравером. Та про його життя ми маємо дуже скупі відомості. Основним джерелом вивчення біографії Памви Беринди є присвята (передмова) і післямова до його «Лексикона».

Документальних даних про рік і місце народження Памви Беринди немає. Виходячи з того, що повідомляє про себе автор у передмові і післямові до «Лексикона», можна припустити, що народився він не раніше 50-х і не пізніше 70-х років XVI ст. Як свідчить його підпис глаголичними буквами у «Тріоді цвітній» (1631 р.), світським ім'ям Беринди було Павло (Павелъ). При постриженні в ченці Павло Беринда прийняв ім'я Памво. Відсутні документальні дані і про освіту Памви Беринди. Сучасники називали його «людиною вченою». І дійсно, твори Беринди свідчать про те, що він був високоосвіченою людиною свого часу. Крім рідної української мови, Беринда добре знав церковнослов'янську, старогрецьку, латинську і польську мови.

Десь у 90-х роках XVI ст. (але не пізніше 1597 р.) Памво Беринда вступив на службу у друкарні Балабанів, де він здійснював нагляд за друкуванням, займався виправленням і перекладанням книг. Тут же він розпочав свою роботу над «Лексіконом славенорωсским».

Києво-печерський архімандрит Є. Плетенецький, який в 1616 р. купив друкарню Федора Балабана, запросив Памву Беринду до Києва, де готувалась до видання книга «Анθологїонъ». У січні 1619 р. друкування «Анθологїона» було закінчене, і Памво Беринда повернувся до Львова. Восени 1619 р. разом зі своїм сином Лукашем (Лукіаном) і Степаном Бериндою (очевидно, братом) Памво Беринда знову приїхав у Київ на постійну роботу у лаврській друкарні.

Будучи головним друкарем (архитvпоґрафом), редактором і перекладачем, Памво Беринда брав участь у ряді капітальних лаврських видань, зокрема таких, як «Анθологїонъ» (1619), «Номωкано(н)» (1620), «...Іωанна Златоустаго... бесЂды» (1623), «Ст̃ґω ...Андреа... Тлъкованїє На Апокалvψїн(ъ)...» (1625), «Трїωдїон» (1627), «...Аввы Дωроθеа поученїА» (1628) та ін.

Німчук В. Памво Беринда і його «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» [Електронний ресурс] / Василь Німчук // Ізборник – Режим доступу до ресурсу: http://litopys.org.ua/berlex/be01.htm