ДЯКУЄМО ЛІКАРЯМ, ЯКІ РЯТУЮТЬ КРАЇНУ!

Видання з особових книгозбірень визначних українських діячів у фонді Національної історичної бібліотеки України

До Всеукраїнського дня бібліотек пропонуємо увазі користувачів книжкову експозицію «Видання з особових книгозбірень визначних українських діячів у фонді Національної історичної бібліотеки України».

Вивчення приватних бібліотек, багато з яких розпорошені і зберігаються у різних фондосховищах України – не лише одне з важливих напрямків сучасних книгознавчих досліджень. Це можливість зайвий раз віддати данину пам’яті подвижникам науки, освіти, культури, імена яких є золотим фондом української еліти.

В Національній історичній бібліотеці України виявлено рідкісні документи з книжкових зібрань знаних істориків, археологів, краєзнавців, етнографів, військових і громадсько-політичних діячів XIX - першої половини XX ст., окремі примірники яких презентуємо на виставці.

Матеріал розміщено таким чином: бібліографічні описи книг подано після короткої інформації про власників, прізвища яких розташовано за алфавітом.

Антонович Володимир Боніфатієвич (1834-1908)

Український історик, археолог, етнограф, геральдист, археограф. Випускник, пізніше професор і декан історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, співорганізатор і активіст Київської громади, голова Історичного товариства Нестора-літописця при Університеті Св. Володимира, завідувач університетських нумізматичного та археологічного музеїв, співзасновник Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, один з ініціаторів заснування журналу «Киевская старина», Антонович є автором більш як 300 наукових праць. Працюючи головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, він не лише сформувався як видатний історик-архівіст і археограф справді європейського рівня, але й визначив патріотичне і, водночас, ґрунтовно наукове спрямування історичної школи, яку потім названо Київською.

Костомаров, Микола Іванович. Руска история в життєписах єі наиголовніиших діятелів : (Переложив Ол. Барвіньский). Т. 1 / М. І. Костомаров. – Львів : З друк. Товариства имени Шевченка, 1875. – 135 с. - [Текст власницького напису]: «В. Антонович».

[Приплетено]:

1.      Костомаров, Микола Іванович. Руска история в життєписах є наиголовніиших діятелів : (Переложив Ол. Барвіньский). Т. 2 / М. І. Костомаров. – Львів : З друк. Товариства шимени Шевченка, 1876. – 125 с.

2.      Костомаров, Микола Іванович. Руска история в життєписах є наиголовніиших діятелів : (Переложив Ол. Барвіньский). Т. 3 / М. І. Костомаров. – Львів : З друк. Товариства шимени Шевченка, 1877. – 154 с.

Летопись по Ипатскому списку / издание Археографической комиссии. – Санкт-Петербург : Печатня В. Головина, 1871. – 616, 12 с. – [Текст власницького напису]: «В. Антонович».

Біляшівський Микола Федотович (1867-1926)

Український археолог, етнограф, мистецтвознавець, музейний і громадський діяч, пам’яткоохоронець. Почесний академік Української академії мистецтв (1918), дійсний член Української академії наук (1919), член Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові та Всеукраїнського археологічного комітету.

Учень Володимира Антоновича та Адріяна Прахова. Невтомний дослідник археологічних пам’яток на теренах України, учасник багатьох археологічних з’їздів, М. Ф. Біляшівський є автором численних праць з археології, нумізматики, музеєзнавства. Багато зробив вчений для розвитку музейної справи в Україні. У 1902-1923 роках Микола Федотович був організатором і директором Київського міського художньо-промислового і наукового музею (сучасні Національний музей історії України та Національний художній музей України).

Кустарная промышленность в Киевской губернии: итоги анкетного и местного обследования, произведенного Киевской Губернской Земской Управой по поручению Губернского Земского Собрания. 1912 год / Агрономический отдел Киевской Губернской Земской управы. – Киев : Тип. Насл. К. Круглянского, 1912. – XLVIII, 320, 111, 213 с. - [Текст власницького напису]: «М. Біляшівський. 23/XII/912».

Вовк (Волков) Федір (Хведір) Кіндратович (1847-1918)

(літ. псевд.: Кондратович Ф., Яструбець та ін.)

Український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. Брав активну участь у діяльності Київської громади, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Перебуваючи тривалий час у вимушеній еміграції (1879-1905), Федір Вовк став популяризатором українських наукових і культурних надбань за кордоном. З урахуванням публіцистичних статей доробок Ф. Вовка складає 628 праць, у тому числі виданих іноземними мовами у різних країнах світу.

Мельник, К. Каталог коллекции древностей А. Н. Поль, в Екатеринославе. Вып. 1 / сост. К. Мельник. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1893. – 218, XIV табл.

Приплетено: Каталог Екатеринославского областного музея имени А. Н. Поля. Археология и этнография. – Екатеринослав : Тип. Губерн. Земства, 1905. – 296 с. - [Текст власницького напису]: «ФВовк»; [екслібрис]: наліпка розміром 55х55 мм, в центрі якої – коло з зображеною головою вовка в окулярах, який схилився над розкритою книгою, читаючи її. Зверху – напис: «Ex libris», знизу – латинізоване ім’я власника: «Th. Vovk».

Голубовський Петро Васильович (1857-1907)

Історик, випускник історико-філологічного факультету, пізніше професор Київського університету Св. Володимира. Учень В. Б. Антоновича. Петро Голубовський – автор низки праць з історії кочових народів, що мешкали на території степової України.

Кордт, В. Материалы по истории русской картографии. Вып. 1. Карты всей России и южных ее областей до половины XVII века / В. Кордт ; изд. Киев. Комиссии для разбора древних актов. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1899. – 15 с. : XXXII карты. – [Текст власницького напису]: «П. Голубовский».

Гошкевич Віктор Іванович (1860-1928)

Український археолог, музейний діяч, краєзнавець, публіцист, громадський діяч. Фахову освіту здобув на історичному відділенні історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, навчався у В. Б. Антоновича і М. І. Петрова. Коло наукових інтересів В. Гошкевича - археологічні дослідження Таврії, Подністров’я, Побужжя; дослідив близько 50 давньоскіфських городищ у Херсонському й Дніпровському повітах. Віктор Іванович - засновник та перший директор Археологічного музею у Херсоні.

Закревский, Николай. Описание Киева. Т. 1-2 / сочинение Николая Закревского. – Вновь обраб. и значит. умнож. изд. с прилож. рисунков и чертежей ; напечатано иждивением Московского археол. о-ва. – Москва : В тип. В. Грачева и Комп., 1868. – 950 с. : ил. – [Друк. екслібрис]: «Изъ библиотеки В. И. Гошкевича».

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934)

Український історик, громадський і політичний діяч; голова Центральної Ради УНР (1917-1918); член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської Академії наук (1914 р.), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв, член-кореспондент ВУАН та АН СРСР (1929), голова Науковго Товариства ім. Шевченка у Львові (упродовж 1897-1913 рр.), автор понад 2000 наукових праць. Створив власну наукову історичну школу (Іван Крип’якевич, Степан Томашівський, Михайло Кордуба, Іван Джиджора, Омелян Терлецький та ін. відомі вчені).

Лазаревский, Александр Матвеевич. Описание старой Малороссии : материалы для истории заселения. Землевладения и управления. Т. 1. Полк Стародубский / А. М. Лазаревский. – Киев : Тип. К. Н. Милевского, 1888. – 521, XXV с. – [Текст дарчого напису М. С. Грушевському]: «Михайло на добрую пам'ять. Автор. 12 ок[тября?...]. – [Друк. екслібрис: «Михайло Грушевський»].

Олександр Матвійович Лазаревський (1834-1902) – український історик, генеалог, джерелознавець та видавець. Перший дослідник адміністративно-судового устрою Гетьманщини. Один із засновників журналу «Киевская старина». Автор понад 450 праць, переважно з історії Лівобережної України XVII-XVIII ст.

Верн, Моріс. Біблія або Книги Старого Завіта / Моріс Верн ; переклад Л. У. ; з передм. М. Драгоманова. – У Львові : З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1903. – 266 с. - (Літературно-наукова бібліотека ; ч. 60-61 / відп. за ред. Володимир Гнатюк). – [Суперекслібрис]: «С. Г.» [Сергій Грушевський]; [Друк. екслібрис]: «Михайло Грушевський». - (Книга – конволют).

[Приплетено]:

1.      Сеньобо, Ш. Міжнародні революційні партії в XIX ст. (1815-1896 р.) / Ш. Сеньобо. – У Львові : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1903. – 242 с. - (Літературно-наукова бібліотека ; ч. 68 / відп. за ред. Володимир Гнатюк).

2.      Уайт, Андрю Діксон. Розвій поглядів на лихву / Андрю Діксон Уайт ; з англ. пер. Іван Петрушевич ; з дод. Івана Франка. - У Львові : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1903. – 54 с. - (Літературно-наукова бібліотека ; ч. 72 / відп. за ред. Володимир Гнатюк).

Судячи з суперекслібрису (на корінці книги) до Михайла Грушевського книга потрапила з бібліотеки батька – Сергія Федоровича Грушевського (1830-1901) - педагога, організатора народної освіти, автора низки методичних посібників і підручників для шкіл, зокрема «Первой учебной книги церковно-славянского языка» (К., 1872), яка понад 30 разів перевидавалась у Києві та Москві. Окрім педагогічної діяльності С. Ф. Грушевський займався етнографічними та релігієзнавчими дослідженнями.

Дорошенко Дмитро Іванович (1882-1951)

Український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф; член Київського товариства старожитностей і мистецтв. З 1919 року Д. Дорошенко – в еміграції, де став організатором і співробітником українських наукових установ. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі. Перший президент Української вільної академії наук; автор понад 1000 праць з історії України, української культури і церкви.

Кулиш, П. А. История воссоединения Руси. Т. 2. От начала столетней козацко-шляхетской войны до восстановления в Киеве православной иерархии, в 1620 году. – Изд. Т-ва «Обществ. Польза. – Санкт-Петербург, 1874. – 456, 1 с. – [Текст власницького напису]: «Дмитро Дорошенко».

Козаченко Антон Іванович (1900-1962)

Український та російський історик, бібліограф, книгознавець. Учень Д. Багалія. Автор понад 70 праць з історії та історіографії України, джерелознавства, книгознавства, бібліографії, краєзнавства.

Дубровський, Василь Васильович. Історично-культурні заповідники та пам’ятки України / В. В. Дубровський. – Харків : Держ. вид-во України, 1930. – 76 с. : фот. – [Текст дарчого напису.]: «Високоповажному Ант. Іван. Козаченку [авт. підпис]». – [Друк. екслібрис]: «З книжок Ант. Козаченка».

Василь Васильович Дубровський (1897-1966) – український історик, краєзнавець, сходознавець (тюрколог), педагог, архівіст, музеєзнавець, громадський і релігійний діяч.

Колодій Федір Олександрович (1872-1920)

Військовий діяч Російської імперії та Української Народної Республіки, генерал-поручник армії УНР. Учасник Російсько-японської, Першої світової війн. У роки визвольних змагань командував обороною Кам’янця-Подільського.

Описание древних русских монет. – Москва : В тип. С. Селивановского, 1834. – 224 с. : ХХ, [8] табл. – [Текст власницького напису]: «Ф. Колодій».

Пахомов, Е. А. Монеты Грузии. Ч. 1. (Домонгольский период) / Е. А. Пахомов. – Санкт-Петербург : Тип. Императ. Акад. Наук, 1910. – 129, [1] с. : [10] л. ил. – [Текст власницького напису]: «Ф. Колодій».

Комаров Михайло Федорович (1844-1913)

(Крипт. і псевд.: М. К., М. У., М. Уманець, М. Комар, М. Неїжмак та ін.)

Народознавець, історик, етнограф, бібліограф, мовознавець, перекладач, громадський діяч. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Один з ініціаторів створення і перший голова Одеського товариства «Просвіта». Михайло Комаров відомий як автор і видавець популярної української літератури. Особливої уваги заслуговують його розвідки, присвячені історії українського козацтва: "Оповідання про Антона Головатого" (1901); "Оповідання про Богдана Хмельницького" (1901); "Запорожські вольності" (1917).

Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. 1 (XVI ст.). Михаил Литвин, Б. де-Виженер, Л. Горецкий, Э. Ляссота / пер. К. Мельник (под ред. В. Антоновича). – Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. – 190 с. – [Текст дарчого напису.]: «Михайлу Федоровичу Комарову на спомин від видавців. К. Мельник, В. Антонович». – [Друк. екслібрис]: «Бібліотека М. Комарова. №7/35».

Катерина Миколаївна Мельник-Антонович (Антонович-Мельник) (1859-1942) – археолог, історик, музейна діячка, друга дружина В. Б. Антоновича.

Кульжинський Сергій Климентійович (1867-1943)

Географ, музейник, краєзнавець, педагог. Засновник музейного краєзнавства на теренах Полтавщини. Один з організаторів відомого Лубенського музею меценатки К. М. Скаржинської (1885-1906). Збирач природничих, геологічних, історичних та мистецьких реліквій, археологічних, нумізматичних й палеонтологічних колекцій. Зформував у музеї величезну колекцію з писанкарства у складі кількох тисяч витворів народного і професійного мистецтва. У 1898 р. підготував до друку ілюстрований каталог «Лубенский музей Е. Н. Скаржинской. Описание коллекции народных писанок. Вып. 1» (Москва, 1899), а на початку ХХ ст. – його продовження. Видання стало визначним явищем у вітчизняному мистецтвознавстві й етнографії, найґрунтовнішим дослідженням з писанкарства Східної Європи. У 1920-1923 рр. очолював новостворений Лубенський Український народний музей (сучасний Лубенський краєзнавчий музей).

 

Герцберг, Г. Ф. История Византии / Г. Ф. Герцберг ; пер., примеч. и прилож. П. В. Безобразова ; изд. К. Т. Солдатенкова. – Москва : Типо-литогр. В. Рихтер, 1896. – 674 с. – [Друк. екслібрис]: «Сергей Клементьевич Кулжинский. г. Лубны, Полтавской губ.».

Ляскоронський Василь Григорович (1859-1928)

Український історик, археолог, етнограф, нумізмат і картограф. Випускник Київського університету Св. Володимира. Представник історичної школи В. Б. Антоновича. Саме за порадою Антоновича В. Ляскоронський зайнявся дослідженням творчості французького військового інженера і географа Г. де Боплана (1595-1685), результатом яких стала монографія «Гильом Левассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России» (1901 р.), до якої увійшов власний переклад праці Г. де Боплана «Опис України» та репродукції деяких складених ним карт.

Брав активну участь у роботі ВУАН, працював в Етнографічно-фольклорній комісії,  член Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН.

 

Стороженки. Фамильный архив. Т. 7. – Киев, 1908. – 104 с. – [На звороті титульного аркуша] – «Настоящее издание випущено в количестве 200 нумерованных экземпляров. №122 [рукоп.]. – [Текст власницького напису]: «В. Ляскоронский».

Макаренко Микола Омелянович (1877-1938)

Український археолог, мистецтвознавець, пам’яткоохоронець. Дослідницьку діяльність М. Макаренко розпочав в Ермітажі, працював в Імператорській Археологічній комісії. У 1918 році оселився в Києві. Досліджував Софійський собор, пам’ятки Києво-печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору. Брав участь в археологічних розкопках Ольвії, на території Спасько-Преображенського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу Сум, Маріупольського могильника. Упродовж 1920-1925 років М. О. Макаренко очолював Музей мистецтв ВУАН (нині – Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків).

За відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору у 1934 році М. О. Макаренко був заарештований і пізніше (1938 р.) розстріляний у томській тюрмі.

Веселовский, Н. И. История Императорского Русского археологического общества за первое пятидесятилетие его существования. 1846-1896 / составил Н. И. Веселовский. – Санкт-Петербург, Тип. Гл. Упр. Уделов, 1900. – 514 с. – [Текст власницького напису]: «НМакаренко»; суперекслібрис «Н. М.».

Приплетено: Веселовский, Н. И. История Императорского Русского археологического общества за первое пятидесятилетие его существования. 1846-1896 / составил Н. И. Веселовский. Приложение – портреты. – Санкт-Петербург : Тип. Гл. Упр. Уделов, 1900. – 1 с. : [24] портр.

Потоцький Павло Платонович (1857-1938)

Військовий, генерал від артилерії, громадський і культурний діяча, історик, музеєзнавець, бібліофіл. Більш як 50 років П. Потоцький збирав і вивчав унікальну науково-художню колекцію, яку за договором від 28 квітня 1926 р. передав в дар Батьківщині - Україні в особі Народного Комісаріату Освіти (НКО). Наприкінці червня 1927 р. колекцію було перевезено з Ленінграда до Києва і з тих пір вона знаходилась на території Всеукраїнського музейного городка (Києво-Печерська Лавра), у корпусі №6 під назвою «Музей України (Збірка П. П. Потоцького)»..

Найбільшою за кількістю частиною колекції була бібліотека, яка за різними даними складала від 14 до 20 тис. томів на десяти мовах світу (5424 назви).

Після арешту у 1938 році і загибелі П. П. Потоцького у Лукьянівській в’язниці, унікальне зібрання українських старожитностей, у тому числі бібліотеку було розпорошено. Частина видань з книгозбірні П. П. Потоцького надійшла у 1939 році до фонду Державної історичної бібліотеки УРСР (нині – Національна історична бібліотека України).

Самоквасов, Д. Я. Основания хронологической классификации, описание и каталог коллекции древностей професора Д. Я. Самоквасова. – Варшава : В тип. Марии Земкевич, 1892. – 101 с. : X л. табл. – [Друкований екслібрис]: «Павел Платонович Потоцкий. Екатеринг. Пр., д. №8»; [вензель П. П. Потоцького]: дві схрещені латинські літери «Р»; [біля вихідних даних – маргіналії П. П. Потоцького]: «2ой луч. экз. съ пометк. [Стасова?]».

Чикаленко Лев Євгенович (1888-1965)

Археолог, педагог, громадсько-політичний діяч ; дійсний член Наукового товариства імені Шевченка і Української Вільної Академії Наук. Учень і послідовник Ф. К. Вовка, разом з яким досліджував у 1908 році знамениту Мізинську стоянку на Чернігівщині. Старший син відомого українського культурного і громадського діяча, благодійника і мецената Євгена Харлампійовича Чикаленка (1861-1929). З 1920 року – на еміграції.

 

Кулиш П. Записки о Южной Руси Т. 2 / издал П. Кулиш. – Санкт-Петербург, 1857. – 354 с. – [Текст власницького напису]: «Л. Чикаленко».

Чикаленко Петро Євгенович (1892-1928)

Громадський діяч, видавець, перекладач. Середній син Євгена Харлампійовича Чикаленка. Ось як про нього розповідає його племінник Євген Іванович Чикаленко (спогади наведено у мемуарній книзі М. Слабошпицького «З присмеркового дзеркала»): «Другий син Петро мав надзвичайні лінгвістичні здібності. Володів вісьмома мовами. Був мобілізований у Першу світову війну. Зазнав полону. Також був у Центральній раді, виконував роль секретаря прем’єр-міністра УНР Всеволода Голубовича. Далі він — секретар посольства УНР у Стамбулі. Але на противагу багатьом політичним діячам, в еміграції не лишився, а повернувся до Києва, де 1928 року гепеушники його заарештували. Як згадує в “Щоденнику” Сергій Єфремов, конвойований до Соловків Петро передав листа братові Іванові, де була така фраза, яка все пояснювала: “Їду на поклон до Калнишевського”. В дорозі Петро захворів на інфекційну ангіну. Його поховано в Курську. Йому було 36 років».

Петров, Николай Иванович. Альбом достопримечательностей Церковно-Археологического музея при императорской Киевской духовной академии. Вып. IV-V / Н. И. Петров. – Киев : Типо-лит. С. В. Кульженко, 1915. – [Текст власницького напису]: «Петро Чикаленко».

Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович (1855-1940)

Український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член Наукового товариства ім.. Т. Г. Шевченка і ВУАН. До найвизначніших наукових надбань Д. І. Яворницького належить фундаментальна монографія «История запорожских козаков», що є справжнім літописом запорозького козацтва. У 1902-1933 роках очолював Катеринославський обласний музей імені О. Поля (пізніше -  Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького), в якому організував велику колекцію старожитностей Запорожжя та Південної України, стояв біля витоків Катеринославської «Просвіти», тісно співпрацював з Катеринославською губернською вченою архівною комісією. Професор Катеринославського університету, згодом – Катеринославського інституту народної освіти. 1933 року зазнав політичних репресій, був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». До кінця життя був безробітним.

Грушевський, Михайло. Історія України-Руси. Т. 7. Козацькі часи – до р. 1625. – Київ ; Львів : Друк. П. Барського, 1909. – 624 с. – [Текст власницького напису]: «Проф. Д. І. Яворницький».

 

Рудченко, Иван Яковлевич. Чумацкие песни / И. Я. Рудченко. – Киев : Тип. М. П. Фрица, 1874. – VII, XIII, 257, 5 с. – [Текст власницького напису]: « Д. И. Эварницкий. Полтава – 80 г. Июня 9-го».

Ящуржинський Хрисанф Петрович (1852-1923)

Український археолог, етнограф, педагог. Навчався в Київському і Варшавському університетах. Педагогічну діяльність розпочав в Криму, згодом переїхав до Одеси, де викладав в Одеському інституті імені імператора Миколи І та жіночій гімназії. Член Таврійської ученої архівної комісії, Одеського товариства історії і старожитностей, Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва. Х. П. Ящуржинський захоплювався фольклорно-етнографічними дослідженнями, написав багато літературознавчих статей, рефератів; співпрацював з часописом «Киевская старина».

Демченко, Я. Правда об украинофильстве / Я. Демченко. – Киев : Тип. Т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1906. – 40 с. – [Текст власницького напису.]: «Хр. Ящуржинский».

Чистович, И. Феофан Прокопович и его время / И. Чистович ; изд. Имп. Акад. наук. – Санкт-Петербург : В тип. Имп. Акад. наук, 1868. – 752 с. – [Текст власницького напису]: «Хр. Ящуржинский».

Підготувала Світлана Смирнова