ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
26.04.2024
Відділом обслуговування користувачів підготовлено віртуальну книжкову виставку «Старовинні міста України. Белз»
Українські землі заселені з найдавніших часів. В епоху палеоліту, при освоєнні греками Північного Причорномор'я, а також в середньовіччі на них вирувало життя. Тут кожна місцевість має свої легенди та є свідком героїчних та славетних подій, які творили долю нашої країни. Найбільш цінними в історичному плані є найстаріші міста України, які існують вже багато століть. Їх населяли древні племена, засновували князі, розбудовували шляхтичі, відвойовували козацькі війська, утверджували незалежність новітні політичні діячі.
Перші гради з´явились наприкінці V — у першій половині VI ст. Протягом наступних століть вони активно розбудовувались та переростали у великі міста. "Повість минулих літ" нараховує на Русі в IX—Х ст. 20 міст, таких як Київ, Чернігів, Переяслав, Любеч, Вишгород. У Х ст. літописи згадують 32 міста, в XI ст.— близько 60, а в XIII ст. їх нараховувалося вже майже 300.
Міста Південної Русі були зосереджені в Середньому Подніпров'ї, поблизу стольного града Києва. Чимало міст виросло в західному регіоні, в Галицькій і Волинській землях. Найголовніші з них займали велику площу, з населенням до декількох десятків тисяч, та відігравали роль адміністративних, соціально-економічних і культурних центрів країни.
Багато старовинних міст збереглись до нашого часу й приваблюють тисячі туристів своєю неповторною красою, чудовими об'єктами архітектури та будівництва, музеями, старовинними, історичними пам'ятками – замками, фортецями, храмами, церквами, парками тощо. Тут кожен куточок «дихає історією».
Ця виставка присвячена одному з найдавніших міст України – Белзу.
Старовинні міста. Белз.
Белз – одне з найдавніших міст в Україні, розташоване на річках Солокія та Річиця (Жечиця) — притоках Західного Бугу, в Сокальському районі Львівської області, за 3 кілометри від українсько-польського кордону. На сьогодні Белз називають чи не найменшим містом нашої країни, але його історія багата та доволі цікава. Виникнувши на перехресті важливих торговельних шляхів, давній Белз став великим регіональним центром з розвиненими ремеслами та торгівлею, за часів розквіту Київської Русі був її західним форпостом, в XI-XVII століттях - одним з найбільших міст Галицької Русі і столицею удільного Белзького князівства, адміністративним центром воєводства Речі Посполитої.
Є різні версії походження назви міста. За однією з них старослов’янське слово „белз” означає болотисту місцевість. Ще його пов’язують зі словом "бълизь", що означає "галявина посеред темного лісу". Є версія кельтського походження поселення, за якою „белз” означає потік, воду. Всі ці версії передають особливості природного розташування міста, навколо якого є і ліси, і болота, і численні водні артерії.
На історичній арені Белз з’явився на початку XI століття вже як значне місто на заході Київської Русі, поблизу кордону з Польщею. Тому Белз часто був причиною незгод між руськими і польськими князями. В «Повісті минулих літ» досить докладно роповідається, як польський король Болеслав Хоробрий, скориставшись тимчасовим послабленням Київської Русі, внаслідок розбрату в княжій родині після смерті Володимира Великого, зайняв у 1018 році Київ. Повертаючись з походу, Болеслав загарбав прикордонну руську волость, до складу якої входив також і Белз. Але в 1030 році Ярослав Мудрий знову приєднав Белз до Київської держави. Під цією датою в літописі зазначено: «Ярослав взя Белзь» Цей короткий літописний запис є не тільки першою письмовою згадкою про Белз, а й першою топографічною згадкою про поселення на території Львівщини.
На той час Белз був добре укріпленою, майже неприступною твердинею, оборонцями якої були дружинники київського князя з тисяцьким на чолі, який і здійснював владу над Белзькою волостю. В замку міста проживала також родова феодальна знать і знаходили захист мешканці передмістя під час ворожих набігів.
З XII по XV століття - протягом 300 років - Белз був столицею окремого удільного князівства. Про значну роль Белзького князівства у політичних і міжнародних відносинах XII і XIII століть свідчить, зокрема, той факт, що дві королеви Польщі - дружина Казиміра Справедливого (1177—1194 рр.) Олена і дружина Лєшка Білого (1206—1226) Гримислава - походили з Белза.
Літописні джерела наводять цілий ряд імен белзьких князів, які брали діяльну участь у політичному житті Галицько-Волинської Русі XII-XIV століть. Серед них - молодший брат Романа Мстиславовича, засновника Галицько-Волинської держави, Всеволод і його син Олександр, який князював у Белзі з 1195 по 1234 рік. Олександр Белзький хотів зрадою і віроломством зайняти галицький княжий престол. Щоб знесилити своїх суперників - синів Романа Данила Галицького і Василька - кілька разів організував проти Галицько-Волинської держави інтервенції кочовиків, польських та угорських королів і князів. Белз тоді кілька разів переходив з рук в руки, під його стінами часто велись жорстокі братовбивчі битви. В 1234 році Данило Галицький при активній допомозі населення прогнав з Белза князя Олександра. Із зміцненням Галицько-Волинської держави Белзьке князівство залишається в феодальній залежності від неї до половини XIV століття.
Під час татарської навали Белз в 1241 році був спалений, замок зруйнований, більша частина жителів перебита або забрана в полон. Відбудова міста після нападу тривала кілька десятиліть.
З 1340 по 1377 рік Белзьке князівство підпорядковувалося Великому князівству Литовському. Престол князівства займають такі державні діячі, як Любарт Гедимінович та Юрій Наримунтович. В той період, коли всю Галицьку Русь наводнили угорські і польські загарбники, Белз виростає до символу її нездоланності. Белзькі «русичі» з литовцями протягом десятиліть загороджували своїми щитами дорогу полчищам угорських і польських загарбників, які намагались підкорити собі всю Русь. Угорські та польські хроніки того часу свідчать про героїчну оборону Белза в 1349, 1352, 1366 і 1377 роках.
Наприкінці XIV століття (1388 р.) Белзьке князівство переходить до мазовецьких князів - васалів Польщі. Проводиться посилена колонізація Белзчини польською шляхтою і німецькими та єврейськими поселенцями. В цей час на руських землях будується багато католицьких костьолів і монастирів. У Белзі було засновано монастир ордену Домініканців та католицьку парафію.
Панування мазовецьких князів тривало тут до 1462 року, коли в один день було отруєно обох останніх претендентів з мазовецької династії на белзький престол. З того часу Белз перестав бути «стольним городом» удільного князівства, територію якого було приєднано безпосередньо до складу Польського королівства. На місці Белзького князівства було створено воєводство, до складу якого ввійшли староства (повіти) Белзьке, Буське, Любачівське, Грабовецьке і Городельське. Місто Белз на 300 наступних років став центром нового воєводства.
В 1499 і 1502 рр. татари двічі спалили і зруйнували місто, значну частину мешканців забрали в полон. Белз пустіє, господарство його занепадає. Та поступово він відбудовується, чому сприяє його вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів. Ще з другої половини XIV століття Белз користувався правом складу солі. Це давало місту монополію на скуп і перепродаж важливого тоді товару — прикарпатської солі. Магістрат Белза мав також право збирати «мостове» за користування мостом на Солокії.
В 1509 році Белз отримав магдебурзьке право, протягом XVI — першої половини XVII століть переживає часи деякого розквіту. Розвиваються ремесла, у тому числі кушнірство - Белз вважався одним з найбільших осередків кушнірства тодішньої Польщі, а белзькі хутряні і шкіряні вироби славились далеко поза межами воєводства. Також було багато зброярських, котлярських майстерень; в письмових джерелах того часу часто згадуються белзькі столяри, колодії, каретники, лимарі, склярі і навіть золотарі та годинникарі.
Збереглись окремі повідомлення про вигляд тогочасного Белза. Зокрема, зазначається, що наприкінці XV століття белзький замок мав дерев’яні, обліплені глиною мури з такими ж дерев’яними бастіонами і оборонними баштами. Пізніші описи 1575, 1620, 1655 років свідчать, що в зовнішньому вигляді белзького замку до кінця його існування — другої половини XVII століття - істотних змін не сталося. У 1620 році фортецю було обведено потрійними валами з чотирма брамами — Львівською, Сокальською, Люблінською та Замойською.
Населення Белза на той час було переважно українським. Але поляки займали вищі посади, мали привілеї. Законодавство теж було в руках поляків. Поступово відбувається поширення заселення міста євреями.
Визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. мала значний вплив на подальшу долю Белза. Зі звісткою про перші перемоги Богдана Хмельницького літом 1648 року в Белзі відбувся «сеймик» польської шляхти всього воєводства, який ухвалив гостру бойову готовність. Напередодні основні сили польської армії зазнали нищівного удару під Пилявцями. Налякані шляхтичі Белзького воєводства поховались в різних укріпленнях, в тому числі і в Белзькій твердині. В поході Богдана Хмельницького з-під Львова до Замостя основні сили козацької армії проходили на захід від Белза, минувши саме місто. Белз і його околиці були тоді сильно зруйновані під час постійних переходів польських військ.
Набіги татар, шведська навала в другій половині XVII — на початку XVIII століть, часті переходи польських військ, воєнні контрибуції довели Белз до повної руїни. На 1667 рік у місті налічувалося тільки 37 заселених будинків, пустували цілі вулиці, ремесла і торгівля повністю занепали. Белзький замок як фортеця перестав існувати.
З 1772 р. місто входило до складу імперії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії,1867 — Австро-Угорщини). У 1774 р. стало центром Белзького округу (тобто циркулу, крайсу) Королівства Галичини та Володимирії, який поділявся на дистрикти, але вже в 1783 році його було перенесено з Белза до Жовкви. 1795 року після Третього поділу Польщі було ліквідоване Белзьке воєводство. Белз, колишня 600-річна столиця удільного князівства і воєводства, перетворився на невелике відстале містечко. Лише культові будівлі — старовинні муровані церкви і костьоли та величава єврейська синагога — нагадували про колишню славу Белза. З державних установ у Белзі залишився тільки повітовий суд та податкове відділення.
В XIX ст населення Белза постійно зростає. У 1816 р Белз став одним з центрів хасидизму в Галичині і резиденцією власної хасидської династії. Тому майже весь приріст населення відбувався за рахунок єврейського населення
В період Першої світової війни через Белз деякий час проходила лінія фронту, внаслідок чого місто зазнало значних руйнувань. Після розпаду Австро-Угорщини, в листопаді 1918 року Белз було включено до Західноукраїнської Народної Республіки.
В 1919 році місто потрапило під польський контроль, після окупації Галичини в результаті українсько-польської війни 1918—1919 років, що було підтверджено угодою між Польщею і Українською Народною Республікою в квітні 1920 року.
У 1939 році Белз був окупований гітлерівською Німеччиною, і через те, що євреї складали в ньому дві третини населення, зазнав під час окупації жахливих людських жертв. Крім того, було зруйновано понад дві третини будівель, у тому числі унікальні пам’ятки архітектури — домініканський костьол XV століття, синагога і палата рабина, електростанція, залізниця та кращі житлові будинки.
Після вигнання гітлерівців у 1944 році Белз було спочатку повернуто до складу Польщі, а в 1951 році включено до СРСР (УРСР). У 1951 році він став центром Забузького району Львівщини, який в 1962 було скасовано. Після того ввійшов до складу Сокальського району.
Сучасний Белз – це тихе, скромне, оповите легендами містечко, що вабить таємницями минулої величі. В ньому з’єднуються українська, польська та єврейська культури; збережені пам'ятки культурної спадщини нагадують про його багату історію. З 2001 року територія міста та його околиці відносяться до Державного історико-культурного заповідника України.
Пам’ятки культури, музеї
- Костел Пр.Діви Марії (церква Св.Миколая), 1911 р.;
Список літератури:
Белз і белзька земля [Текст] : науковий збірник. - Белз : Ґердан-графіка, 2004.
Белз: історико-культурний та мистецько-літературний журнал [Текст] Ч. 1 / . - Львів, 2004.
Белз: історико-культурний та мистецько-літературний журнал [Текст] Ч. 2 / . - Львів, 2005. - 177 с.
Вітаємо на Сокальщині [Текст] : путівник / . - Львів : [б. в.], [2013]. - 19 с. : фот.
Гречило А. Символи міста Белза [Текст] / А. Гречило // Наша спадщина: науково-популярний журнал. - 2015. - № 2(4). - С. 11-12
Калиш О. Белз – місто князівської слави і безцінних пам’яток [Текст] / О. Калиш // Наша спадщина: науково-популярний журнал. - 2015. - № 2(4). - С. 3-10
Карпинець І. Белз і Белжчина під Австрією (1772-1918) [Текст] / І. Карпинець. - Львів : Євросвіт, 2003. - 136 с.
Козубовський Г. А. Про Белзьке князівство Юрія Наримунтовича (1352-1377) [Текст] / Г. А. Козубовський // Археологія: науковий журнал. - 2014. - № 3. - С. 57-66
Кордуба М. Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині [Текст] / М. Кордуба. - Краків : Укрвидав, 1941. - [37] с. - (Минуле й сучасне ; Ч. 19).
Королівське місто Белз [Текст] : держ. іст.-культ. заповід. [на Львівщині] / О. Бойко, В. Слободян. - Чернівці, 2008. - [20] с. : іл.
Косів М. В. Місто Белз [Текст] : Історико-краєзнавчий нарис / М. В. Косів ; Львівський музей. - Львів : Каменяр, 2005. - 63 с.
Михайловський В. Сенатори Руського, Подільського та Белзького воєводств на Люблінському сеймі 1569 р. [Текст] / В. Михайловський //Український історичний журнал: науковий журнал. - 2019. - № 2(545). - С. 47-66
Петрик В. Перспективи регенерації історичної забудови Белза [Текст] / В. Петрик // Наша спадщина: науково-популярний журнал. - 2015. - № 2(4). - С. 13-16
Терський С. Мечі з Белза в збірці Львівського історичного музею [Текст] / С. Терський; О. Стрельченко // Історія давньої зброї. Дослідження 2016. - 2016. - С. 431-450
Чернецький В. Звестки о старинном месте Белзе [Текст] / В. Чернецький. - Львов : Тип. НТШ, 1893. - 34 с.
Шиян Р. В. Роль городов Русского и Белзского воеводств в торговых связях Восточной Европы с Центральной и Западной Европой в XVI - первой половине XVII вв. [Текст] : автореферат дис. ... канд. ист. наук : 07.00.03 / Р. В. Шиян ; Львовский государственный университет имени Ивана Франка. - Львов, 1987. - 18 с.
Яремчук А. В. Еволюція державно-правових відносин на території Галицької Русі у ХV–XVІ ст. (на прикладі Руського та Белзького воєводства) [Текст] / А. В. Яремчук // Релігія та Соціум. - 2014. - № 3-4 (15-16). - С. 78-83
Яцій В. О. Про походження ойконіма Белз [місто, Сокальський район Львівська область] [Текст] / В. О. Яцій // Праці Центру пам’яткознавства: збірник наукових праць. - 2012. - Вип. 21. - С. 217-222
Додаткову літературу з історії України та про окремі історико-культурні об'єкти Ви можете знайти в електронному каталозі та тематичних БД нашої Бібліотеки.
