З 12 грудня 2019 року по 19 січня 2020 року у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький арсенал» в рамках виставкового проекту «Спецвантаж! Історії повернення українських культурних цінностей» представлено експозицію, на якій демонструються артефакти, вивезені в різні часи з території України і повернені, завдяки зусиллям як державних установ, так і приватних осіб, причетних до збереження українських культурних пам’яток.

Національна історична бібліотека України теж бере участь у проекті. Створена у 1939 році як Державна історична бібліотека УРСР, у період німецької окупації Києва 1941-1943 рр. Бібліотека втратила велику частину цінного та рідкісного фонду, у тому числі внаслідок вивезення книг до Німеччини.

Зокрема, судячи зі штампів, розміщених на книгах з фонду НІБУ, до Центральної бібліотеки Вищої школи («Zentralbibliothek der Hohen Schule»), яка знаходилась спочатку у Берліні, потім в австрійському містечку Танценберзі, було відібрано, наприклад, ряд видань з колекції військового історика, музеєзнавця П. П. Потоцького, митрополита Київського і Галицького Флавіана, інші раритети, які були складовою фонду Державної історичної бібліотеки УРСР під час її утворення.

Після війни пошуками вивезених бібліотечних фондів за відповідними книжковими знаками активно займались експерти як радянської, так і американської військових адміністрацій. Частину книг вдалося повернути «додому».

Однією з баз, куди надходили і звідки потім розподілялись документи, було Центральне сховище музейних фондів ленінградських приміських палаців (спочатку у Пушкіні, потім – у Павловську). Створено його було у роки війни для збереження культурних цінностей царських палаців-музеїв, але там збирались також експонати та книги з інших музеїв і бібліотек, які повертались внаслідок реституційних процесів. Кількість книг складала сотні тисяч примірників. Усі вони потім передавались до бібліотек, звідки були незаконно вивезені.

Архівні документи свідчать, що наприкінці 1940-х років дирекція Центрального сховища зверталась до Комітету у справах культурно-просвітницьких установ України, Київського міського відділу культурно-освітньої роботи з проханням надіслати представників для отримання повернених експонатів.

За даними інвентарного обліку, до нашої бібліотеки частина вивезених у роки війни книг повернулась у 1948 році саме з Комітету у справах культурно-просвітницьких установ України. На них поруч зі штампом «Zentralbibliothek der Hohen Schule» (Центральна бібліотека Вищої школи) можна побачити печатку «Библиотека Научного отдела Центрального Хранилища Музейных Фондов. Екатерининский дворец».

У 1996 році, завдячуючи плідній діяльності Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, Бібліотека отримала 165 одиниць книг, переданих Уряду України Урядом Федеративної Республіки Німеччина під час візиту Федерального Канцлера ФРН Гельмута Коля до України у вересні 1996 року. Основну частину цих книг склали видання з колекції митрополита Київського і Галицького, священно-архимандрита Києво-Печерської лаври Флавіана.

Окрім власницького штампу «Библиотека митрополита Флавиана», штампу «Н К О УРСР. Державна історична бібліотека. м. Київ» на них присутні:

Сьогодні повернені раритети зберігаються у фондових колекціях НДВ стародруків, цінних та рідкісних видань і є окрасою книжкового фонду Національної історичної бібліотеки України.

Тож пропонуємо ознайомитись, які саме книги з фонду НІБУ експонуються на виставці в Мистецькому арсеналі і представляємо анотований список видань.

Книги з бібліотеки П. П. Потоцького:

Изображения людей знаменитых, или чем нибудь замечательных, принадлежащих по рождению или заслугам Малороссии. – Москва : Тип. Августа Семена при Императ. Медико-хирург. акад., 1844. – 1 с. : 42 л. портр.

42 портрети славетних українців з зібрання П. П. Бекетова: Богдан та Юрій Хмельницькі, Іван Мазепа, Іннокентій Гізель, Лазар Баранович, Стефан Яворський, Олександр Безбородько, Григорій Сковорода, Дмитро Левицький, Дмитро Бортнянський та ін. знані діячі. Книга позначена П. Потоцьким як рідкісна («б.редк»).

Платон Петрович Бекетов (1761-1836) – російський видавець, книгодрукар, історик, колекціонер. Голова «Общества истории и древностей российских» (1811-1823).

Павловский И.Ф. Заботы кн. Н. Г. Репнина о Полтавском театре и выкупе артиста Щепкина / И. Ф. Павловский. – Киев : Тип. Императ. Ун-та Св. Владимира, 1905. – 10 с.

Іван Францевич Павловський (1851–1922) – історик-архівіст. Закінчив історико-філологічне відділення київського Університету св. Володимира (1874). Упродовж 1874–1913 років працював викладачем історії в Полтавському кадетському корпусі. 1903–1917 рр. – секретар Полтавської губернської вченої архівної комісії, організував музей Полтавської битви 1709 р., директором якого був у 1909–1918 рр. Брав участь у роботі недільних шкіл.

Є автором понад 150 праць, у тому числі студій з історії Полтавщини XVIII—XIX ст.

Давыдов Д. В. Сочинения Дениса Васильевича Давыдова. Ч. 1 - 3. - 4-е изд., испр. и доп. по рукоп. автора. – Москва : В тип. Бахметева, 1860. – [4], 188, 116, 26, 45, 38, 21, 34, 19, 15, [2] с.: портр., табл.

Денис Васильович Дави́дов (1784 — 1839) — російський поет, генерал-лейтенант, партизан.

Народився в родині командира Полтавського легкокінного полку бригадира Василя Денисовича Давидова (1747–1808), що служив під командуванням Олександра Суворова. До 17 років жив в Україні.

Був автором байок, сатиричних віршів, елегій.

За книжковими знаками цього примірника можна прослідкувати не лише долю окремого видання, але й історичні факти, події, що впливали на зміну його власника. Так,  на на примірнику присутні вензель, екслібриси, маргіналії П. Потоцького, штамп «Н К О УРСР. Державна історична бібліотека. м. Київ», штамп «Zentralbibliothek der Hohen Schule» (Центральна бібліотека Вищої школи), печатка «Библиотека Научного отдела Центрального Хранилища Музейных Фондов. Екатерининский Дворец» і знов - «Державна історична бібліотека УРСР».

Драгомиров М. И. Одиннадцать лет. 1895-1905 гг. : сборник оригинальных и переводных статей М. И. Драгомирова за 1895-1905 гг. : с портретом и рисунками. Кн. 2 / М. И. Драгомиров. – Санкт-Петербург : Рус. скоропеч., 1909. – 558 с.

Михайло Іванович Драгоми́ров (1830 — 1905) - військовий і державний діяч, генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії (30 серпня 1891). Кавалер Ордена святого апостола Андрія Первозванного (6 грудня 1901). Військовий письменник, професор тактики і військової історії Академії Генерального штабу.

У 1889 році М. І. Драгомиров був командуючим військами Київського округу, у 1898—1903 роки — Київським, Подільським і Волинським генерал-губернатором. На цій посаді активно сприяв розвиткові просвіти й культури в Україні.

Перетц В. Н. Малорусские вирши и песни в записях XVI-XVIII вв. XV-XXII / В. Н. Перетц. – Санкт-Петербург : Тип. Императ. Акад. наук, 1899. – 156 с.

Володимир Миколайович Перетц (1870 — 1935) — вчений-літературознавець, дослідник і видавець численних пам'яток давньої й середньовічної української літератури, текстолог. Упродовж 1903–1914 років був професором Київського університету Один з авторів офіційної записки Російської АН до Кабінету міністрів Росії «Об отмене стеснений малорусского слова» (1905) з вимогою прав на вільний розвиток української мови і літератури, свободи друку. У 1907 р. заснував філологічний семінар, що пропрацював 8 років. З нього вийшло 30 дослідників історії української літератури; серед них В.Адріанова-Перетц, В.Розов, С.Маслов, Є.Тимченко, Т.Сушинський, М.Драй-Хмара, П.Филипович, О.Білецький та ін. У 1914 році переїхав до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург).

Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Академік УАН (1919).

В одному з розділів книги, представленої на виставці, автор розповідає про підвищення впливу «южнорусов» як на світську пісню, так і на церковний та релігійний спів у Москві у другій половині XVII ст. Зокрема, він наводить цікаве свідчення диякона Павла Алеппського, який супроводжував патріарха Антиохійського Макарія під час його подорожі до Росії у цей період. Про мистецтво «малорусских певцов» Павло Алеппський каже так: «Пение казаков радует душу и исцеляет от печалей, ибо их напев приятен, идет от сердца, и исполняется как бы из одних уст; они страстно любят нотное пение, нежные и сладостные мелодии…»

Книги з бібліотеки митрополита Флавіана:

Акты Литовской метрики. Т. 1. Вып. 1. 1413-1498 гг. / собраны засл. проф. Императ. Варш. ун-та Ф. Н. Леонтовичем ; изд. Императ. Варш. ун-та. – Варшава : Тип. Варш. Учеб. Округа, 1896. – 200, LV с.

Литовська метрика (лат. Acta/Metrica Magni Dusatus Lithuaniae; пол. Metryka Litewska) — архіви документів, що виходили передусім з канцелярії Великого князівства Литовського в період з першої половини XV ст. до 1794 р.

У XIV—XVI ст. значна частина українських земель (Волинь, Поділля, Київщина, Чернігово-Сіверщина) перебувала під владою Великого князівства Литовського.

Життя на цій території регламентувалося документами, що виходили передусім з великокнязівської канцелярії. Її архіви відомі нині під назвою «Литовська метрика» і належить до найінформативніших комплексних джерел з історії соціально-економічного розвитку і міжнародної політики не лише України, а й Білорусі, Росії, Литви та Естонії. Хронологічний діапазон Литовської Метрики обіймає період з першої половини XV ст. до 1794 р.

До представленого видання увійшли акти з Литовської метрики за Варшавською копією (останньої чверті XVIII ст.). З різних книг Метрики (всього 66 книг, до 1552 року) відібрано більш як 750 актів: грамот, привілеїв і судових вироків.

Двадцатипятилетие архипастырского служения высокопреосвященного Флавиана, митрополита Киевского и Галицкого. – Киев : Тип. Акц. О-ва «Петр Барский в Киеве», 1910. – 50 с.

У вступній статті Ф. Титова розповідається про життєвий шлях і архіпастирське служіння митрополита Київського і Галицького Флавіана (в миру - Микола Миколайович Городецький) (1840-1915).

Друга частина книги – ювілейні привітання митрополиту Флавіану: від Київської єпархії, духовенства м. Києва, Києво-Печерської лаври, митрополитів Санкт-Петербурзького і Московського, екзарха Грузії, архієпископів Варшавського, Волинського, Харківського, інших церковних діячів та установ.

Федір Іванович Титов (1864 — 1935) — історик церкви, протоієрей, професор Київської духовної академії, редактор видання «Киевские Епархиальные Ведомости» (з 1890-х pp.), останній дореволюційний настоятель Андріївської церкви. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, входив до Ради голів Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва.

Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, Высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. – Изд. 2-е. – Киев : В Лито-типогр. завед. И. К. Вальнера, 1848. – IV, 274, 112, 473 с. : вкл. ил.

«Временная комиссия для разбора древних актов, Археографическая комиссия, Киевская археографическая комиссия» - науково-дослідна установа, заснована у Києві у 1943 році при канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора для збирання, вивчення та публікації архівних документів.

Зміст книги ( мовою оригіналу):

Отдел первый. Памятники Луцкого Крестовоздвиженского братства.

Отдел второй. Акты о правах и обязанностях владельцев поземельной собственности в отношении к крестьянам.

Отдел третий. Материалы для истории Малороссии.

На заглавном листе изображена арка Софийского Собора с греческими фресками XI столетия.

У фонді НІБУ наявні також Т. 2 (1846), Т. 3 (1852) та Т. 4 (1859) (книги повернуто у 1996 році).

Рис. 2 – вид Киева с изображением сражения на Днепре, рисованный в 1651 году

Рис. 3 – Вид Крестовоздвиженской церкви Луцкого братства

Рис. 6 – Подписи трех Киевских Митрополитов

Рис. 7 – Подписи духовных братий Луцкого братства

 Книги з автографами та дарчими написами видатних діячів:

Берлинский, Максим. Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города, так же показание достопамятностей и древности оного / собранное надворным советником Максимом Берлинским. – Санктпетербург : В тип. Департамента нар. просвещ., 1822. – 204 с. : план г. Киева.

Максим Федорович Берлинський (1764-1848) – засновник вітчизняного києвознавства, вчений, який першим систематизував сучасні йому знання з історії, археології, географії, топографії Києва, автор перших наукових праць з історії міста. Відомий дослідник Києва початку ХХ ст. Володимир Щербина назвав Берлинського першим київським археологом.

В 1820 році у Санкт-Петербурзі вийшло «Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города, так же показания достопамятностей и древностей онаго. Собранные надворным советником Максимом Берлинским». Особливу цінність виданню надають літографовані ілюстрації і план міста.

На книзі присутній дарчий напис автора: «Его высокопреподобию отцу архимандриту ректору Черниговской семинарии Мелетию. Почтеннейше [підпис М. Берлинського]. Відомо, що у 1824 році Мелетій відправився до Києво-Печерської лаври на спочинок. Ймовірно, подаровану М. Берлинським книгу він забрав з собою до Лаври і потім вона опинилась у Лаврській бібліотеці. У 1939 році книга потрапила до наших фондів, а за часів німецької окупації видання було вивезено до Німеччини.

Иконников, В. С. Опыт русской историографии. Т. 1. Кн. 1 / В. С. Иконников. – Киев : Тип. Императ. Ун-та Св. Владимира В. Завадского, 1891. – 882, CCXXII, VIII с.

Володимир Степанович Іко́нников (інколи — Іконніков; 1841 — 1923) — російський та український історик, історіограф, джерелознавець. У 1865 році закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира. У 1869 році захистив докторську дисертацію; зайняв кафедру російської історії в київському Університеті Св. Володимира. Був одним із засновників Історичного товариства Нестора Літописця, упродовж багатьох років обирався його головою. Був деканом історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира; товаришем Ради голів Київського товариства старожитностей і мистецтв. У 1918–1921 роках — голова Комісії для розбору давніх актів. З 1921 року – академік УАН; очолював Комісію для видання пам’яток новітнього письменства. Науковий доробок вченого становить понад 700 праць з історії, джерелознавства та археографії.

«Опыт российской историографии» (Т. 1 — 2, 1891—1908; Т. 3 не був опублікований, рукопис зберігається у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського) – капітальний бібліографічний посібник з історії Росії.

Примірник, представлений на виставці – особливий. На ньому – дарчий напис автора: «Многоуважаемому Алексею Ивановичу Соболевскому на добрую память от автора. 1892 г., 27 мая».

Олексій Іванович Соболевський (1856-1929) – російський лінгвіст, палеограф, історик літератури, славіст. У 1882-1888 – доцент, згодом професор київського Університету Св. Володимира. Автор праць з історії російської та старослов’янської мов, російської діалектології, палеографії, етнографії, топоніміки, ономастики, лексики, етимології; провів значну роботу щодо опису і датування східнослов’янських рукописів.

У фонді НІБУ наявні також Т. 2. Кн. 1 (1908) та Т. 2. Кн. 2 (1908) (книги повернуто у 1996 році).

Підготувала Світлана Смирнова