Максим Рильський охарактеризував Гете як людину, яка «поставила собі метою охопити за свій смертний вік усе людське життя в його безмежній розмаїтості, увесь світ, усю природу з безконечним багатством їх фарб, тонів і ліній»; «найбільшим велетнем людського слова» називав його Іван Франко; а Василь Стус зізнавався: «...мудрішого автора я не знаю. Може, і не читав у житті».

Творчість Гете, в особі якого, за словами іншого німецького філософа Ф. Шеллінга, блискучий розум поєднав силу поетичного натхнення з глибиною філософської думки, стала одним із вершинних злетів світової літератури.

Гете народився 28 серпня 1749 р. в німецькому містечку Франкфурт-на-Майні в родині імперського радника. Отримав добру освіту — спочатку від домашніх учителів, а згодом у Лейпцизькому і Страсбурзькому університетах, де вивчав юридичні науки, медицину і філософію. Батько покладав надії на майбутню юридичну кар'єру сина, але той, маючи нахил до багатьох наук, віддає перевагу літературі, якою захопився ще з дитячих років. Під час навчання в Страсбурзі Гете познайомився з одним із провідних діячів німецького Просвітництва Иоганном Гердером, під впливом якого сформувались Гетеві ідейні погляди та естетичні уподобання.

Уже перші кроки в літературі зробили ім'я Гете відомим усій Європі і поставили його на чолі європейського просвітницького руху, але, подібно до Вольтера, він не обмежувався словесною декларацією своїх передових поглядів та ідей і прагнув їх практичного втілення в житті суспільства. Саме тому в 1775 р. він погодився на пропозицію молодого герцога Карла Августа перебратися до нього у Веймар здійснювати суспільні реформи в дусі просвітницьких гасел у цьому окремо взятому герцогстві, щоб воно, як сподівався Гете, з часом було взірцем для всієї Німеччини. Ставши радником герцога і очолюючи в різний час практично всі міністерства та комісії герцогства (військову, транспортну, судову, освітянську), Гете, як і Вольтер, наштовхнувся на шалений спротив і небажання владного бюрократичного апарату кардинально змінювати монархічний режим.

Важливою віхою цього періоду (1794—1805 рр.) стала активна співпраця Гете з іншим визначним поетом Фрідріхом Шиллером, яка вписала одну з найяскравіших сторінок в історію німецької просвітницької поезії. Своєрідною даниною шани до неї є пам'ятник Гете і Шиллерові у Веймарі перед будинком Національного театру.
В останні десятиліття свого життя Гете, як і раніше, багато працює. Крім власне літературної творчості, він інтенсивно займається науковими і особливо природознавчими дослідженнями: ботанікою, зоологією, анатомією, геологією.
Поетові судилося довге, сповнене і радощів, і смутку життя. Він пережив майже всіх своїх друзів і близьких йому людей, у тому числі дружину й сина. Помер Гете 22 березня 1832 р. у 82 роки у Веймарі (він застудився під час прогулянки і захворів на запалення легень). Очевидці згадували, що за кілька хвилин до смерті він підняв руку і немовби намагався щось написати в повітрі. Поховали Гете у Веймарі поряд з близькими йому Карлом Августом і Фрідріхом Шиллером.

Найбільше художнє досягнення Гете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя (із 1773 по 1831 рік). Узятий із народної легенди образ ученого-чарівника Фауста у драмі Ґете зазнає складної еволюції, утілюючи суперечливий розвиток світогляду самого поета й боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця 18 — початку 19 століття. Служіння науки народові, глибока віра у творчі сили людини, у краще майбутнє — ідейний висновок поеми.

Твори Гете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал — життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого.