В рамках щоквартальної рубрики «Репресована інтелігенція України» в виставковому залі експонується книжкова виставка «Я вдячний долі, що пустила мене в світ українцем» до 120-річчя від дня народження Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича (1899-1984), українського письменника, мовознавця, громадського діяча, члена літературної організації Ланка-МАРС, дослідника проблем розвитку й культури української мови, Лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка (1992, посмертно).
Борис Антоненко-Давидович (лiтературнi псевдонiми Богдан Вiрний i Б. Антонович) народився 5 серпня 1899 року в передмiстi м. Ромни - Засуллi (тепер Сумськоï обл.).
У 1923 р. в київському журналі «Нова громада» було опубліковано перше оповідання Б. Антоненка-Давидовича «Останні два». Своє літературне «хрещення» письменник отримав у літературній організації «Ланка» (згодом — «Марс»), яка об'єднувала невеличку, але творчо сильну групу молодих «попутників» (Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський та ін.).
В 1928-1929 pp. в журналі «Життя й революція» регулярно друкувалися оповідання і художні нариси молодого письменника («На шляху до легкої слави», «Печатка», «2x2 = 4?», «Де когут співає на три держави», «Земля горить» та ін.). Б. Антоненко-Давидович — автор оригінальних оповідань, повістей, роману, літературно-критичних нарисів та портретів.
Більшість творів Антоненка-Давидовича, написаних і опублікованих у 20-х роках, були вилучені з літературного процесу й зачинені у спецсховищах як "ущербні", "ідейно шкідливі". Вони не були відомі навіть літературознавцям.
Автор понад двох десятків книг, серед них: "Лицарі абсурду" (1923), зб. оповідань "Запорошені силуети" (1925), "Тук-тук" (1926), "Справжній чоловік" (1929), повість "Смерть" (1928), зб. літ. репортажів "Землею українською" (1930), роман "За ширмою" (1936), зб. оповідань "Слово матері" (1960), цикл "Сибірські новели" (1989), наук. праці, зокрема, про культуру української мови – "Про що і як" (1962), "В літературі й коло літератури" (1964), "Як ми говоримо" (1970, 1991, 1994) та ін.
Репресований 1935. Реабілітований. У 1960–80-х рр. справив неабиякий вплив на розвиток українського національного руху. Неодноразово переслідувався КДБ.
Про смерть автора не було навіть некролога – тільки скупе, із 17 слів, повідомлення в «Літературній Україні». Творчість і громадянська позиція письменника мали великий вплив на дисидентський рух 60–80-х рр.