ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
22.06.2025
 |
Територія сучасного Покровського району була заселена ще у ІІІ тис. до н. е. про це свідчить випадкова знахідка місцевого мешканця на околицях села Сергіївка (тепер Удачненської селищної громади Покровського району) – антропоморфна статуетка, яка стала експонатом Покровського історичного музею[1, с. 4].
Сучасне місто Покровськ має козацьке коріння – в 6 км від нього розташований козацький зимівник. Проте, його виникнення тісно пов’язано з будівництвом Катерининської залізниці (Криворізької), споруджувати яку розпочали у 1881 р. Згідно з проєктом проходження залізничної траси передбачалось через землі Гришинської сільської громади (тоді Бахмутського повіту Катеринославської губернії), тому в неї було відчужено земельну ділянку, на якій і розпочалося будівництво залізничної станції ІІ класу [1, с. 13], яку назвали по найближчому селу Гришине.
 |
| Станція Гришине |
А отже, першими мешканцями населеного пункту стали робітники, що споруджували залізницю, безземельні селяни з сусідніх сіл, вихідці з північних губерній України та Центральної Росії. У 1881 р. на станції Гришине було введено в експлуатацію паровозне депо, яке стало одним з найважливіших на залізниці.
|
|
|
План паровозного депо [1, С. 21] |
Двоповерхову будівлю вокзалу зведено за різними даними в 1882 - 1883 рр. з червоної цегли за бельгійським проєктом.
У 1884 р. через станцію почали ходити поїзди. В селищі виникати дрібні підприємства, а навколо нього – численні вугільні рудники.
У 1896 р. на кошти Управління Катерининської залізниці було збудовано Свято-Миколаївську церкву, в цій же будівлі було відчинено школу. Спочатку вона була однокласною, потім двокласною. У 1902 р. засновано ремісниче залізничне училище, яке готувало слюсарів, токарів та інший молодший технічний персонал для майстерень депо.
 |
| Вокзал ст. Покровськ до реконструкції |
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у селищі діяли три парових млини, олійниця, миловарний та цегляний заводи, слюсарно-токарні майстерні. На початку ХХ ст. у селищі мешкало 2600 осіб [2].
З пожвавленням промислового виготовлення, яке почалося в 1910 р., у Гришинському вугільному районі з’являються і нові копальні: Новоекономічний, Гродівський, Західно-Донецький та інші, а в селищі – нові підприємства. Напередодні Першої світової війни діяли також заводи: чавуноливарний, броварний. У цей час відкрилося відділення Петербурзького комерційного банку. Значно зростало і саме селище.
З 1904 р. і до 1908 р. у Гришині разом з родиною прожив всесвітньо знаний композитор Микола Леонтович. Тут він працював викладачем музики в залізничному музичному училищі та створив перший в Україні хор робітників-залізничників. На честь композитора його ім’ям названо вулицю, а ще музичну школу міста. На будинку колишнього залізничного училища, де працював М. Леонтович, розміщена меморіальна дошка [3]. У січні 2022 р. перед початком повномасштабного російського вторгнення, «Суспільне Донбас» писало, що міська влада планувала зробити тут музей. Також, у міському історичному музеї, в межах проєкту «Культурний код Покровська» була представлена експозиція життя Миколи Леонтовича на Донеччині [1, С. 61], наразі музей евакуйовано [4].
У 1917 р., після більшовицького “жовтневого перевороту”, були створені нові органи влади: Рада робочих та селянських депутатів. Та вже 21 квітня 1918 р. станцію Гришине та Гришинський район зайняли австро-німецькі війська. Згодом Гришинський район став перехрестям бойових дій. Тут перебували українські національні війська, війська генерала Краснова, Денікіна. А на початку 1920 р. територія Гришиного перейшла під контроль більшовиків.
Постановою Тимчасового уряду від 3 червня 1917 р. «Про перетворення 41 сільського поселення в міста з уведенням в них Міського Положення» селище Гришине отримало статус міста та міську думу в кількості 23 гласних [7].
У 1921 р. Гришине стало повітовим центром Донецької губернії, а в 1923 р. за новим адміністративним поділом – центром району. В 1934 р. місто Гришине перейменовано на Постишево на честь Павла Постишева, другого секретаря ЦК КП(б) України та одного із основних організаторів Голодомору в Україні 1932-1933 рр. [5]. Постановою Президії ВЦИК 20 липня 1934 р. Гришинський район перейменований у Постишевський [7]. Після того як П. Постишев, був репресований під час «Великої чистки», 4 березня 1938 р., в межах підготовки до гучного святкування ювілею Красної армії, місто отримало нову назву – Красноармійське [6].
21 жовтня 1941 р. під час Другої світової війни Красноармійське було окуповане. Упродовж окупації у місті з’явилися нові органи влади: комендатура, біржа праці, поліція та ін. Впроваджувалися нові закони та правила, наприклад, усі мешканці, починаючи з 10-річного віку повинні були зареєструватися на біржі праці і ходити на примусові роботи. Також, на території Красноармійська було декілька концтаборів. 11 лютого 1943 року місто зайняли радянські війська. З кінця 1943 р. розпочався новий етап відновлення та розвитку регіону. До відбудови шахт підключилися шахтарі, які по броні не були призвані в діючу армію. До вугільних забоїв також пішли працювати жінки.
В 1951 р. створено спеціалізований трест «Красноармійськшахтобуд», який будував нові шахти в Красноармійському, Селидівському, Добропільському та Олександрівському районах. Відновили роботу швейна фабрика, динасовий завод, хлібозавод та ін. Восени 1959 р. відкрито загальнотехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема, який в 1966 р. реорганізували у філію Донецького політехнічного інституту.
 |
 |
| Донецький національний технічний університет у м. Покровськ (до повномасштабного вторгнення російських військ) |
Донецький національний технічний університет у м. Покровськ (після російських обстрілів) |
У 1960 р. в місті запрацювала нова районна лікарня на 400 місць, було відбудовано залізничну поліклініку та інші медичні заклади: 5 аптек, 3 поліклініки, 11 медичних пункти. У місті працювали 4 середні, 3 семирічні та 9 початкових шкіл, кінотеатр, 6 бібліотек. 30 грудня 1962 р. місто Красноармійське перейменоване на місто Красноармійськ і віднесене до міст обласного підпорядкування.
На початку 1970-х р. у Красноармійську побудовані молокозавод, м’ясокомбінат, почалося спорудження шахти «Красноармійська-Західна № 1», проведено технічне переозброєння залізничного вузла. У 1970 р. місто газифікували.
У 1999 р. м. Красноармійськ визнано територією пріоритетного розвитку.
З середини 2010 р. змінилася політика «центра», щодо східних міст України. Були розроблені програми та проєкти направлені на формування і представлення відповідальної громади, відновлення культурної ідентичності, брендування міст. Ці програми надавали можливість долучатися активним мешканцям до дослідження міста, підвищення його привабливості, зберігання культурної та історичної спадщини.
У травні 2016 р. Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», враховуючи рекомендації Українського інституту національної пам’яті, Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 12.05.2016 № 1353-VIII місто Красноармійськ перейменовано на Покровськ [8].
До початку повномасштабної війни Покровськ був великим промисловим містом Донеччини, на його території працювало 20 підприємств: флагмани вугільної промисловості України – шахта «Краснолиманська» та ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», п’ять заводів машинобудівної галузі та два підприємства з виробництва будматеріалів тощо.
Сьогодні Покровський напрямок – один з найскладніших ділянок фронту російсько-української війни. Починаючи з березня 2022 р. Покровськ постійно знаходиться в зоні обстрілів. Місто, перетворилося на руїну, критична інфраструктура майже зруйнована.
 |
| Центр м. Покровська |
На березень 2025 р. у Покровську залишаються близько 2300 людей, а до повномасштабного вторгнення РФ тут проживало понад 60 тисяч. Захоплення Покровська залишається важливою оперативною та інформаційною метою для Кремля, адже лише контроль цього міста забезпечить стійкі оборонні рубежі в разі повної окупації Донбасу та зупинки війни по адміністративному кордону Донецької та Дніпропетровської областей. Водночас, «Покровський напрямок залишається лідером за кількістю знищеного особового складу противника» [9].
Підготувала: О. В. Покропивна
05.06.2025
Література:
