ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
26.06.2026
Квітуче місто з алеями троянд – таким був Бахмут до початку російсько-української війни. Це було розвинене торговельне та промислове місто з населенням понад 72,9 тис. осіб [1]. Сьогодні Бахмут – одне з найбільш зруйнованих міст не лише Донеччини, а й усієї України.
За відомостями істориків, появу міста можна простежити майже від самого початку заснування старовинного поселення в середній течії річки Бахмутки (Бахмут).
З 1571 р. по річці Сіверський Донець, яка слугувала кордоном між Московською державою та Кримським ханством, функціонувала мережа прикордонних сторож. Серед них важливе місце посідала 6-та Бахмутська військова сторожа, призначена для спостереження за степовими шляхами.
У XVII ст. козак О. Бірюков відкрив солоні ропні озера біля річки Бахмут. В окремі роки сюди сходилося до 10 тис. солеварів, переважно вихідців зі Слобідської України та Дону. У 1703 р. козаки збудували дерев’яну фортецю, яку розмістили по обидва береги річки Бахмут. Фортеця слугувала сховищем для людей і для згону худоби. Вже з 1703 р. в документах згадується острожок або городок Бахмут. Першим офіційним письмовим документом, у якому згадується місто-фортеця на річці Бахмут стала царська грамота, адресована козакам Ізюмського слобідського полку від 14 жовтня 1704 р. Тоді суперечку між донськими й слобідськими козаками за володіння бахмутськими соляними промислами Петро І вирішив на користь слобожан Ізюмського полку, а фортеця перейшла під командування полковника Ф. М. Шидловського [2, С.18]. Таким чином російський цар «реалізував монопольне право держави на природні надра та людські ресурси» [3, С.41].
Царське втручання не змогло остаточно врегулювати конфлікт, і невдовзі Бахмутські соляні промисли опинилися під контролем донського козацтва. У 1705 р. в Бахмуті було здійснено спробу остаточно вирішити ці суперечності. Цю ініціативу очолив отаман солеварів Кіндрат Булавін, який згодом став ватажком великого козацького повстання 1707–1708 рр. на Дону проти Московії. Під час придушення повстання в липні 1708 р. Федір Шидловський доповідав царю, що тисяча карателів зруйнувала й спалила “юрт их донской Багмут, в котором месте оные воры сбирались з запорожцами” [4].
Після знищення бахмутських укріплень і соляних промислів царський уряд швидко усвідомив економічне значення місцевого солевидобутку та прибутки, які він приносив. У зв’язку з цим ухвалили рішення відновити Бахмутські солеварні, а для їхнього захисту спорудити земляні укріплення. Водночас московська влада більше не розглядала можливості закріплення Бахмута ані за Ізюмським слобідським козацьким полком, ані за Військом Донським.
3 серпня 1708 р. адмірал Ф. М. Апраксін звернувся до Петра І з пропозицією передати Бахмут в управління азовському губернатору, а контроль за видобутком солі віддали Соляній конторі, що діяла в місті. У 1709 р. в складі Азовської губернії було утворено Бахмутський повіт, який у 1719 р. було реорганізовано в Бахмутську провінцію у складі тієї ж губернії. Упродовж XVIII ст. в Російській імперії неодноразово проводилися адміністративно-територіальні реформи, що впливали на статус і підпорядкування Бахмута. Зокрема, у 1775 р. в межах Азовської губернії було створено Бахмутську (Північну) провінцію, а в 1784 р. в складі Катеринославського намісництва утворено Бахмутський і Донецький повіти. У 1796 р. Донецький повіт було ліквідовано, а його територію включено до складу Бахмутського повіту [5]. Від 1783 і до 1920-х рр. Бахмут залишався центром однойменного повіту та 
набув значення одного з провідних осередків соляної промисловості Південного Сходу України. Визначальна роль солевидобутку знайшла відображення і в міській символіці: 2 серпня 1811 р. було затверджено герб Бахмута, на якому алхімічний знак солі розміщено між зеленим і чорним полями.
Важливою подією в економічній історії краю стало також відкриття у 1721 р. експедицією під керівництвом Г. Капустіна поблизу Бахмута покладів кам’яного вугілля.
Наприкінці XVIII ст. Бахмут став центром другого за кількістю населення повіту Російської імперії, однак місцеві солеварні закрили. Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ та анексувала Кримське ханство. Загроза набігів остаточно зникла, а до імперських міст почали доставляти дешевшу сіль із кримських лиманів. Через це старі козацькі бахмутські солеварні стали економічно невигідними.
У другій половині ХІХ ст. Бахмут пережив нове піднесення. На його околицях відкрили перші соляні та гіпсові шахти, заводи з виробництва цегли та скла. До міста залучали французькі, голландські та інші європейські інвестиції:
На початку ХХ ст. в Бахмуті активно розвивалася банківська мережа, а також з’явилися перші металообробні підприємства.
У 1905 р. через складну соціально-економічну ситуацію в різних містах Російської імперії спалахували масові антиурядові виступи. Приблизно 4 тисячі залізничників у Горлівці Бахмутського повіту (тепер Горлівський район Донецька область) розпочали страйк. Частина з них майже протягом місяця чинила збройний опір керівництву та урядовим військам.
Із проголошенням ІІІ Універсалу Української Центральної Ради над Бахмутською земською повітовою управою підняли синьо-жовтий прапор. Він майорів там трохи більше місяця, доки наприкінці 1917-го в місті не з’явилися перші загони більшовиків. У грудні 1917 р. Бахмут увійшов до складу Української Народної Республіки.
А вже в лютому 1918 р. один із радянських керівників – Федір Сергєєв, більш відомий під партійним псевдонімом «Артем» – разом із прибічниками переконав депутатів рад Донецького і Криворізького басейнів проголосувати за створення Донецько-Криворізької радянської республіки (ДКРР). Проте це утворення не мало тривалої підтримки серед вищого більшовицького керівництва і зникло за місяць після створення [6].
У квітні 1918 р. Бахмут за підтримки німецьких військ знову увійшов до складу Української Держави Гетьмана Скоропадського. Проте вже в листопаді того ж року українські війська залишили місто після евакуації німецьких союзників. 25 листопада 1920 р. Бахмут став центром Донецької губернії [7].
У період Української революції місто неодноразово переходило під контроль різних військово-політичних сил, але зрештою тут остаточно утвердилася радянська влада. 13 вересня 1924 р. постановою Президії ЦВК СРСР місто перейменували на Артемівськ на честь Федора Сергєєва (Артема) [8].
У роки голодомору (1932-1933) територія Артемівської міськради, як і вся Україна, була охоплена штучним голодом. Книга-меморіал «Скорботний дзвін» наводить дані про 539 жителів міста, які загинули від голоду в ці роки [9].
Під час Другої світової війни місто перебувало під нацистською окупацією, яка завдала йому значних матеріальних і людських втрат. «В Артемівську було знищено та зруйновано 1272 будинки. Були зруйновані палац культури, літній театр і кінотеатр у міському саду, піонерський, вчительський та інші клуби, індустріальний технікум, учительський інститут, медична та музична школи. Були спалені 19 середніх і неповних середніх шкіл.
 |
 |
| Зруйновані будівлі в Бахмуті під час Другої світової війни. Фото з фондів Бахмутського краєзнавчого музею | Будівля чоловічої гімназії після звільнення міста від нацистської окупації у 1943-му. Фото з фондів Бахмутського краєзнавчого музею |
Німці знищили дві лікарні, аптеку, підірвали поліклініку в центрі міста, електростанцію та всі значні громадські будівлі, історичний архів, історико-революційний і краєзнавчий музей із їхніми колекціями та всі міські бібліотеки» [10]. У ці роки на території міста залишилося лише 60 % його довоєнного населення. Існують також свідчення, що в період окупації місту нібито було повернуто історичну назву Бахмут, однак, окрім газетної публікацій, достовірних підтверджень цього факту наразі не виявлено.
Після звільнення міста радянська влада зберегла за містом назву Артемівськ. Трагічні сторінки історії Бахмута, пов’язані з воєнними подіями середини ХХ ст., знаходять певні паралелі із сучасною російсько-українською війною. Однак існують і суттєві відмінності: внаслідок сучасних бойових дій цивільне населення міста майже повністю евакуйоване на підконтрольні Україні території, а частину мешканців примусово вивезла окупаційна влада [8]. Саме ж місто зазнало катастрофічних руйнувань і фактично перетворилося на руїни, від нього залишилися лише контури.
Після Другої світової війни Артемівськ поступово відбудовували, з’являлася й нова інфраструктура. На початку 1950-х рр. на північній околиці міста розгорнулося будівництво першого і єдиного в Україні заводу з обробки кольорових металів. У 1954 р. першу продукцію випустив знаменитий Артемівський завод шампанських вин (нині ПРАТ «Артвайнері» (Artwinery), що виготовляє ігристі вина класичним пляшковим способом. У 1960-х роках побудували новий кінотеатр «Космос», центральну поліклініку, а в 1968 р. в місті з’явилися перші тролейбуси. Кожні п’ять років вводилися в дію дві школи та 3-4 дитячі садки.
Під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. 86% учасників голосування в Артемівську підтримали Акт проголошення незалежності України [9].
Після перемоги Революції Гідності навесні 2014 р. в Артемівську, як і в багатьох містах Донеччини, відбувалися спровоковані ззовні заворушення. 12 квітня 2014 р. будівлю міської ради захопили бойовики, піднявши над нею прапор самопроголошеної «ДНР». Розташовану в місті танкову базу Збройних Сил України сепаратисти неодноразово намагалися взяти штурмом. Проте в ході Антитерористичної операції (АТО) 6 липня 2014 р. український прапор знову підняли над містом [7].
У 2016 р. в межах, так званих, законів «Про декомунізацію» місту повернули його історичну назву – Бахмут [11].
Після початку повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 р. місто вкотре опинилося в центрі запеклих боїв. Контроль над ним відкривав загарбникам шлях на захід – до головних українських оборонних ліній у Краматорську та Слов’янську. Обстріли Бахмута тривали протягом червня і значно посилилися на початку липня 2022 р. 1 серпня Міністерство оборони РФ вперше заявило про початок безпосередньої битви за Бахмут.
Хронологія та основні фази боїв (2022–2023 рр.)
Інтенсивні бої, масовані артобстріли та авіаудари перетворили колись жваве й мирне місто на суцільні руїни. Бахмут майже повністю знищений – за різними оцінками, зруйновано понад 80% міської забудови. Місто стало ще одним трагічним символом варварства та безжальності російської агресії.
  |
  |
| м. Бахмут вигляд з безпілотника (2026 рік) | м. Бахмут, вул. Мира, 53 (верхнє фото - 2023 рік; нижнє - до роійсько-української війни) |
Наразі Бахмут залишається окупованим. На початку окупаційна адміністрація заявляла про наміри повного відновлення міста, втім, за тривалий час жодних реальних кроків у цьому напрямку здійснено не було. Представники так званої «адміністрації ДНР» публічно розглядали можливість «законсервувати» зруйновані квартали як екскурсійні локації та «місця пам’яті». Проте, нещодавно окупанти знову змінили риторику, заговоривши про розробку генплану відбудови міста, який мають представити у 2026 році [13].
Підготувала: О. В. Покропивна
24.06.2026 р.
Джерела:
