Випуск 11. Місто Попасна, Сіверськодонецький район, Луганська область

Офіційна історія Попасної розпочинається 1878 р., коли було відкрито Донецьку кам’яновугільну залізницю. Тоді на мапі з’явилися станція Попасна та селище, що сформувалося навколо неї. Водночас історія заселення цієї території сягає значно давніших часів.

Археологічні дослідження засвідчують, що у період енеоліту – бронзової доби (близько 3 тис. років тому), за кілька кілометрів від сучасного міста Попасна, поблизу колишнього озера Картамиш (з тюркського - «місце біля водойми для випасу худоби»), існувало поселення давніх металургів, які займалися виплавкою міді. Їхні вироби були відомі далеко за межами басейну Сіверського Дінця [1]. За висновками дослідників, носії цієї культури володіли технологіями виплавки металу: у простих плавильних печах виготовляли злитки, які шляхом натурального обміну потрапляли до різних регіонів Євразії. На це, зокрема, вказує доктор історичних наук Олександр Набок [2]. 

Місцевість Картамиш. Залишки давніх гірничих виробок видобування мідної руди	Місцевість Картамиш. Залишки мідеплавильного виробництва

Існує кілька версій походження назви населеного пункту. За однією з них, через цю місцевість пролягав чумацький шлях. Тут була стоянка чумаків, де вони відпочивали та випасали худобу. Такі місця називали «попасами», від чого, ймовірно, і походить назва Попасна. За іншою версією, з 1660 р. через цю територію пролягав таємний козацький шлях із Запорозької Січі на Дон. Одна з важливих зупинок із запасами провізії знаходилася поблизу села Надеждине (нині – смт Калинове Луганської області). Тут, за розпорядженням Коша Запорозької Січі[1], зберігалася ікона святителя Миколая Чудотворця. Оскільки при іконі проживав священник, місцеву балку називали Поповим Яром, що, за однією з версій, могло трансформуватися в назву Попасна.

Описи середини XVIII ст. свідчать, що на правому березі річки Лугань існувало близько одинадцяти великих хуторів, де мешкали українські козаки. Згодом ці землі увійшли до складу військово-адміністративної колонії Слов’яносербія[2], де значилися під назвою 13-ї роти. Наприкінці XVIII ст. Попасна та навколишні землі були передані родині сербського офіцера Аврама Рашковича, який перейшов на службу до Російської імперії та отримав їх як рангове помістя [2]. Він перейменував Попасну на «деревню Надеждину» і подарував її своїй доньці. У джерелах трапляється й інша назва поселення – Калинове (або Кленове). Саме поблизу цього поселення наприкінці ХІХ ст. було збудовано залізничну станцію, що згодом дала початок місту Попасна.

Залізнична станція Попасна у 30-40 рр. ХХ ст.	Залізнична станція Попасна до початку вторгнення російських військ в Україну	Залізнична станція Попасна після вторгнення російських військ в Україну

У 1878 р. відбулося урочисте відкриття Донецької кам’яновугільної залізниці загальною довжиною 389 верст. Поряд зі станцією Попасна було споруджено перше на Донбасі залізничне училище. Навколо станції швидко сформувалося робітниче селище, мешканці якого переважно працювали на залізниці. Через станцію транспортували вугілля та метал із сусідніх Алмазнянського і Мар’ївського рудників. Тут діяли депо та пристанційні склади [4]. 

На початку ХХ ст. Попасна перетворилася на значний залізничний вузол  [5]. У 1912 р. у селищі запрацювали завод силікатної цегли та паровий млин, а населення становило близько 6 тис. осіб [3].

Під час Першої світової війни до Попасної з Польщі було евакуйовано скляний завод, а у 1915 р. збудовано хлібокомбінат.

У роки революційних подій (1917–1921) місто неодноразово переходило з рук у руки: тут діяли більшовики, перебували німецькі війська та підрозділи гетьмана Павла Скоропадського; станція також контролювалася військами Української Народної Республіки, загонами Нестора Махна та військами генерала Антона Денікіна. Наприкінці грудня 1919 р. денікінські частини залишили Попасну під тиском більшовиків [1].

У 1930 р. розпочалася масштабна реконструкція Попаснянського депо, під час якої було збудовано новий цех для ремонту та обслуговування магістральних паровозів.

У роки Голодомору 1932–1933 рр. у селищі померло понад 400 осіб [3].

9 травня 1936 р. постановою Центрального виконавчого комітету СРСР станції та селищу Попасна було присвоєно ім’я народного комісара шляхів сполучення СРСР Лазаря Кагановича. На географічних картах населений пункт позначався як «ім. Кагановича». 24 жовтня 1938 р. селищу було надано статус міста районного підпорядкування. У 1939 р. в місті збудовано хлібозавод «Коровай» [4].

Під час Другої світової війни Попасна перебувала під німецькою окупацією з 16 листопада 1941 р. до 3 вересня 1943 р. 12 червня 1944 р. постановою Верховної Ради УРСР місту повернули історичну назву Попасна, а Попаснянський район став адміністративною одиницею з центром у місті [7].

Розбита Попасна у роки Другої світової війни

У повоєнний період місто активно відбудовувалося. У Попасній діяли швейна фабрика, підприємства харчової промисловості, молокопереробний завод, хлібопекарський комбінат. У 1953 р. відкрито Палац культури вагоноремонтного заводу.

У зв’язку з адміністративною реформою 30 грудня 1962 р. Попаснянський район було об’єднано з Первомайським, і Попасна певний час підпорядковувалася місту Первомайську [8]. 31 грудня 1977 р. місто знову стало адміністративним центром відновленого Попаснянського району [3].

Після проголошення незалежності України в 1991 р. Попасна зберігала значення важливого залізничного вузла Луганської області. Водночас економічні трансформації 1990-х рр. спричинили скорочення виробництва на більшості промислових підприємств міста. Частина з них припинила діяльність, що призвело до зростання безробіття та погіршення соціально-економічної ситуації. У 2010 р. значна частина промислових підприємств уже не функціонувала.

Новітній етап історії Попасної пов’язаний із російсько-українською війною. У 2014 р. під час початкового етапу російської збройної агресії на сході України місто опинилося в зоні бойових дій. У липні 2014 р. українські військові звільнили Попасну від проросійських збройних формувань [9]. Упродовж наступних років місто перебувало поблизу лінії розмежування та зазнавало регулярних обстрілів.

У результаті адміністративно-територіальної реформи України в 2020 р. було утворено Попаснянську міську територіальну громаду, до складу якої увійшли місто Попасна та низка навколишніх населених пунктів [10]. Унаслідок укрупнення районів Луганської області Попаснянський район було ліквідовано, а територію громади включено до складу Сєвєродонецького району. Адміністративним центром громади визначено місто Попасна [11]. У 2024 р. Сєвєродонецький район було перейменовано на Сіверськодонецький [12].

З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 р. Попасна стала одним із центрів інтенсивних бойових дій на Луганщині. Упродовж березня-травня 2022 р. місто зазнало масованих артилерійських та авіаційних обстрілів, унаслідок яких було зруйновано значну частину житлової забудови, об’єктів інфраструктури та промислових підприємств. З травня 2022 р. Попасна була окупована російськими військами, а більшість населення евакуювалася до безпечніших регіонів України.

Центр міста Попасна до окупації	Сучасний центр міста (після вторгнення російських військ)	Місцевість зруйнованої Попасної