Випуск 16. Олешнянське гончарство Чернігівщини

28 грудня 2023 р. 15:45

556 переглядів

У 2019 році наказом Міністерства культури України № 510 елемент «Олешнянське гончарство Чернігівщини» було взято під охорону держави та внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (охоронний номер 016.нкс) [http://surl.li/nqrwv].

Історична довідка. Оле́шня — село в Україні, у Добрянській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області [http://surl.li/oheyd]. Через село з півдня на північ тече дев'ятикілометровий струмок Сухий Вир, який впадає у річку Вир, що належить до басейну Дніпра. На півночі села розташована залізнична станція Грибова Рудня. Від неї ближче йти до Голубих озер.

Існують перекази, що козацького старшину Туранського привабило в районі Олешні масиви високоякісної глини: біла, сіра, червона, вогнетривка, придатної для виробництва керамічного посуду, черепиці та цегли і кварцевого піску, необхідного для скляної промисловості, і він оселився на цих землях, заснувавши село Олешню у 1705 р. [Чернігівщина: енциклопед. довід. / ред. А. В. Кудрицький. – Київ : Укр. рад. енциклопедія, 1990. - 1005, [1] с. : 24 л.]. За іншою версією Олешня вперше згадується у письмових джерелах в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1687 р. Універсал закріпляв права Івана Скоропадського на великі земельні наділи, серед яких було і це село [Куценко Т. З історії гончарства в Олешні [село Олешня Ріпкінський район Чернігівська область ] / Т. Куценко // Сіверянський літопис. – 1995. – № 2. – С. 38-43]. У різний час селом також володіли Коденцови, Ліндфорси.

 Здавна тут було розвинуте скляне та гончарне виробництво. Відомості про ці виробництва у с. Олешні з’явилися наприкінці  1890-х років у земських збірниках Чернігівської губернії та звітах про діяльність земської навчальної гончарної майстерні з 1895 р. Власне, заходи Земства у напрямку діяльності цієї майстерні, були спрямовані на підтримку місцевого гончарства, і спричинили низку етнографічних, статистичних та загально-історичних розвідок. Ця гончарська школа була першою на теренах Чернігівщини, а розпочалося це з ініціативи поміщицької родини Ф. Ф. Ліндфорса, батько відомої української просвітниці й ­педагога Софії Русової, що від 1840-х рр. володів землями довкола Олешні. Але через чотири роки, не виправдавши з різних причин прагматичних планів земських опікунів, школа закрилась. Проте в Олешні ініціативу Земства перехопила створена на базі промислової майстерні гончарна артіль, і вона сприяла розвитку місцевого промислу. Більше про Олешнянську земську гончарну майстерню як засіб впливу на гончарство Чернігівщини ХІХ – поч. ХХ ст., про діяльність Ліндфорсів, підтримку гончарного промислу, факти із життя завідувача гончарні Петра Пашутинського можна прочитати у статті Тетяни Куценко «З історії гончарства в Олешні» [село Олешня Ріпкінський район Чернігівська область ] / Т. Куценко // Сіверянський літопис. – 1995. – № 2. – С. 38-43 та у монографії «Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894-1941)»; розділ 4 «Олешнянська земська гончарна навчальна майстерня як суттєвий фактор розвитку традиційного гончарства українського Полісся (1895 – 1898)» Людмили Овчаренко [Овчаренко Л. Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894-1941) : монографія / Л. Овчаренко; НАН України. Ін-т народознавства, М-во культури України, Нац. музей-заповідник укр. гончарства в Опішному. – Опішне : Українське Народознавство, 2017. – С. 613 - 652 : іл.].

Завдячуючи майстерні, Олешня до сьогодні залишається відомим гончарним осередком України.

Найбільш раннім і тому найціннішим залишається опис М. Могильченка з 1899 р. безпосередньо про Олешню.  «Дворище гончара майже нічим не відрізнялося від традиційних селянських садиб у тій чи іншій місцевості. Вся накопана глина зберігалася на подвір’ї. У гончарних осередках Чернігівщини викопувався на дворищі при грубник – спеціальна яма для тримання глини, що викладалася зверху дошками або цеглою (в заможних майстрів). Печі для випалювання посуду гончарі прагнули збудувати якомога далі від хати, на задвірках, з протипожежної безпеки. У с. Олешня у хаті гончаря внутрішній простір використовувався раціонально, це обумовлювалося професійною специфікою промислу, причому зимою умови роботи гончарів значно погіршувалися, оскільки буквально все виробництво переносилося до тісного помешкання, і там мусили поміщатися «великі сім’ї, а дітей багацько, ще й кабанів у хату заводили, бо надворі ніде було тримати». Накопану глину складали «у ямі, викопаній під полом, себто під широкою лавою між піччю і стіною хатньою, де лежить постіль… Яма на глину продовгувата і викладена дошками. Держати глину у хаті приходиться через те, що вона не змерзалась, і знов-таки й через те, щоб, бува, хто не потяг, а найбільше, мабуть, через те, що більше й нігде держати [Цитується за кн..: Пошивайло О. «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна». – С. 160 – 161].  Гончарі працювали щодня, окрім неділі та церковних свят, коли будь-яка професійна діяльність вважалися гріховною справою. Ставали близько 4-ї години ранку і трудилися не менше десяти годин на добу, максимально  використовуючи світловий день. Професійну майстерність гончарі в основному передавалась у колі сім’ї, хоча були випадки, коли професії вчили й прийдешніх Після успішного випалювання глиняних виробів гончар починав лаштуватися в дорогу на ярмарок, щоб продати та заробити грошей. У своєрідне мистецтво перетворилося укладання посуду: адже від цього залежало успішне перевезення його до місця продажу. Перед усім по периметру воза нарощувалися високі стінки (борти) з виплетеного тинку, дощок або джгутів соломи. Про це засвідчує у своїй статті Могильченко М. «Гончарство в с. Олешні у Чернигівщині» (Материяли до українсько-руської етнології. – 1899. – Т. 1. – С. 53-67) «наробивши скільки треба на продаж посуди, гончар складав її на віз, перекладаючи соломою і облаштувавши добре воза тонкими кальовками, щоб можна було більше покласти, та й везе спродувати». На один олешнянський віз вкладалося одне невелике горно посуду [Цитується за кн..: Пошивайло О. «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна». – С. 117].

У книзі «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна» ми знаходимо цікаві народні приповідки, приказки, звичаї, обряди, що записані О. Пошивайлом у с. Олешні на Чернігівщині, наприклад:

Старі повчали дітей та підлітків не красти у гончаря: «Не кради в гончаря нічого. Бо як украдеш, шукатимеш його  весь вік, щоб віддати, мучитимешся дуже, місця собі не знаходитимеш. Будеш бігати тоді, голоситимеш і питатимеш: «Куди ж він поїхав?» [С. 67].

Побутувала приказка: «Швець у дерев’яних чоботях ходить, а гончар із драних горщиків їсть» [С. 68].

Існував звичай: «як парубок не гончар. То дівчина й заміж не піде» [С. 68].

Перед початком випалювання гончар хрестився сам, а потім хрестив клубук горна [С. 116].

На відміну від інших сіл України Сприятливою ознакою вважався прихід літніх чоловіків під час випалювання посуду в горно: в Олешні, «як палять горщики, поприходять старики, обсадять горен, печуть картоплю, гомонять» [С. 116].

За радянських часів тут діяв цегельний завод, в якому був спеціальний керамічний цех.

Завдяки гончарним осередкам Чернігівщини ми можемо уявити картину історії даного промислу. Сама ж технологія гончарного виробництва Чернігівщини, зі слів цехових майстрів, не змінилася. Тут найкраще збереглися народні традиції слов’янської кераміки. Свідченням цього є форми горщиків, глечиків, макітер, мисок та іншого глиняного посуду з намальованим геометричним орнаментом, притаманним даному регіону. «Посуд Олешні кінця ХІХ ст. був переважно сірим, лощеним (димлений посуд). Незважаючи на усталеність давніх традицій в Олешні, досить чітко простежуються їх нові ознаки (наприклад, перехід від чорнолощеної кераміки до виробів із червоним черепком). Переважно гончарі Олешні виготовляли макітри, різні за величиною (від 1 до 20 л), глечики (від 1 до 15 л), форми для пасок – «пасочниці», чайники, підсвічники, свистки, вазони для квітів, «цвітошники» – для кімнатних рослин, гладишки (глечики), тикви, фляги, лохоні (миска, таз до 30 л). Для запікання слив виготовляли спеціальний посуд – банки (від 8 до 10 л). Кахлі в Олешні не виготовлялися. У минулі століття Олешня славилася виготовленням димленої кераміки, яка користувалася великою популярністю на території України та за її межами. У попередні століття як в Олешні, так і в інших селах Ріпкинського району переважно виготовляли димлений посуд, інколи – полив’яний. Орнамент, окрім рисочок або хвиль, що наносився нижче дужки та кругом шийки, був відсутній. Зрідка гончарі наносили орнамент у вигляді винограду на вазони. Але слід зазначити, що це вже є привнесенням нового у традиційне. Деякі гончарі на горлі посуду видавлювали пальцем рубчики. Варто зазначити, що гончарна традиція Олешні за останні 100 років мало в чому змінилася, за винятком появи малюнків на посуді, а також виникнення 15 – 20 років тому електричного круга. Технологія виготовлення, в порівнянні з попередніми століттями, не змінилася»  [Сватковський С. О. Регіональні відмінності традиційної кераміки Лівобережної України / С. О. Сватковський // Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв = National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald : щокварт. наук. журн. - 2014. - № 1. - С. 122-126].

Особливості сучасного гончарювання у с. Олешня своїм корінням сягають часів діяльності Олешнянської навчальної майстерні. Це можна прослідкувати у формі горнів, побутування специфічних виробів, характерних саме для даної території: питун, передачка, вазка, лохня, кувшин, їх особлива конфігурація тощо. Асортимент посуду різноманітний: вази, горщики, гладушки, макітри, миски, квітники, пастівники. Теракотовий посуд декорують гравірованими прямими та хвилястими лініями. Полив’яні вироби оздоблюють фігурними та витими ручками, ліпними деталями, рослинним орнаментом, нанесеним за допомогою штампа, інколи розписом. Характерним для Олешні є застосування поливи коричневого та зеленого кольорів з більш темними або світлими крапками, що збагачує її колір і створює своєрідний декоративний ефект.

Гончарство дуже важка і копітка справа, але хочеться вірити, що гончарний промисел Олешні не занепаде. Нині в Олешні живуть і працюють гончарі, яких знають далеко за межами села. Наприклад, заслужений майстер народної творчості України Омелян Железняк, заслужений майстер народної творчості України Іван Бібік, Михайло Пономаренко, Григорій Денисенко, Петро Кобзар, Михайло Нечипоренко та інші.

Вироби майстрів зберігаються у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в с. Опішня, Зіньківського р-ну Полтавської області; Музеї народної архітектури та побуту України (Київ), Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського; Ріпкинському районному історико-краєзнавчому музеї. Постійно проводяться виставки та майстер-класи майстрів гончарних виробів Чернігівської області під час проведення  різноманітних заходів, фестивалів, які спрямовані на збереження та розвиток нематеріальної культурної спадщини України.

Кераміка Олешні у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

[Скарбниця української культури: зб. наук. пр. – Вип. 15 / Чернігівський істор. музей ім.і В. В. Тарновського, Чернігівське від-ня Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Чернігівська обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України; редкол.: О.Б. Коваленко (голова) та ін. – Чернігів, 2013. – 252 с.: 16 іл.].

Запрошуємо перегорнути сторінки окремих видань віртуальної книжкової виставки

Список літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України

Книжкові видання

1. Бібик І. І. / Н. П. Авраменко // Енциклопедія Сучасної України: Т. 2. Б – Біо / НАН України, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України, Наук. т-ва ім. Т. Шевченка ; ред. І. М. Дзюба. – Київ : Держ. голов. підприємство республік. виробничого об-ня , 2003. – С. 618.
2. Боренько Н. Гончарні промисли півночі Чернігівщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.: порівняльний аспект / Н. Боренько // Музей просто неба в соціокультурному просторі : матеріали Міжнарод. наук. конф., присвяченої 50-річчя заснування Нац. музею народної архітектури та побуту України / Уклад., наук. ред. І. М. Паньків, ред. кол.: С. П. Павлюк (голова) [та ін.].  – Київ : Пам’ятки України – 2019. – С. 38 – 48. Шифр: В5335 / 069/М895.
3. Боренько Н. Гончарство Середнього Подесення XX – початку XXI століття: локальна специфіка / Н. Боренько. – Народознавчі зошити. – 2023, № 3 (171). – С. 567 – 585. Шифр: Н5/05/Н30/2023/3.
4. Гончарне шкільництво / НАН України. Ін-т народознавства, М-во культури України, Нац. музей-заповідник укр. гончарства в Опішному ; ред. О. Пошивайло. – Опішне : Українське Народознавство, 2018. – 671 с. – (Українська керамологія : нац. наук. щорічник за рік 2008 ; кн. 4, Т. 2). Шифр: Пр4045/08-4-2.
5. Зайченко В. В. Олешня – село гончарів / В. В. Зайченко. – Київ : Філюк О., 2017. – 35 с. : іл.  Шифр: А39107/9(с2)/З-179
6. Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / Чернігівська область / ред. кол. О. І. Дериколенко. – Київ, 1972. – 780 с. : 13 л. Шифр: 9(с2)/І-907.
   Зі змісту: Олешня. – С. 590.
7. Кривошея В. В. Українська козацька старшина: Олексій Туранський, Михайло Милорадович / В. В. Кривошея, О. В. Кривошея // Гілея: наук. вісн. – 2010. − №32. − С.5 – 11. Шифр: Пр4272/2010/32.
8. Крутенко Н. Г. Железняк Омелян Савелійович / Н. Г. Крутенко // Енциклопедія Сучасної України: Т. 9. Е – Ж / НАН України, Ін-т енциклопедичних досліджень, Наук. т-во ім. Шевченка ; гол. ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський. – Київ, 2009. – С. 530.
9. Куценко Т. З історії гончарства в Олешні [село Олешня Ріпкінський район Чернігівська область ] / Т. Куценко // Сіверянський літопис: всеукр. наук. журн. / Чернігівський нац. пед. ун-т імені Т. Г. Шевченка, Всеукраїнське т-во «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Чернігів, 1995. – № 2. – С. 38-43. Шифр: С18/05/С34/1995/2.
10. Ликова О. Гончарство Олешні початку ХХІ століття / О. Ликова, В. Тоцька // Українська керамологія: нац. наук. щорічник / НАН України, Ін-т народознавства, Ін-т керамології, Нац. музей-заповідник українського гончарства в Опішному. – Опішне : Українське народознавство, 2020. За рік 2009 Кн. 5. Т. 2 . – Ринок ужиткової й художньої кераміки в Україні. Шифр: Пр4045/2020/2009/5. Т. 2.
11. Майковський А. Храми Чернігово-Сіверщини: фотоальбом для мандрівників / А. Майковський. – Чернігів : Десна Поліграф, 2019. – 48 с. : кол.іл. Шифр:  А41253 / 72/Х-892.
12. Модзалевский В. Л. Гути на Чернігівщині / В. Л. Модзалевский ; ред., авт. передм. М. Біляшевський ; УАН. – Київ : [б. в.], 1926. – 194 с. : 1 л. схем. – (Археологічна комісія. Від. мистецтва) (Зб. іст.-філол. від. ; № 39). Шифр: Пр205/39.
13. Овчаренко Л. Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894-1941): монографія / Л. Овчаренко ; НАН України. Ін-т народознавства, М-во культури України, Нац. музей-заповідник укр. гончарства в Опішному. – Опішне : Українське Народознавство, 2017. – 1294, [1] с. : іл. – (Гончарні школи України ; вип. 3). Шифр: Б9847/73/О-351.
14. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна / О. Пошивайло. – Київ : Молодь, 1993. – 408 с. : іл. Шифр: 902.7/П662.
15. Пошивайло О. Традиційна виробнича база Олешнянського гончарства // Ринок ужиткової й художньої кераміки в Україні / ред. О. Пошивайло. – Опішне : Українське Народознавство, 2020. – 456 с. – (Українська керамологія : нац. наук. щорічник / НАН України. Ін-т народознавства. За рік 2009 ; Кн. 5. Т. 2). – С. 337 – 362. Шифр:  Пр4045/2009/5/2.
16. Рахно О. Чернігівський губернський земський гласний О. Ф. Ліндфорс (До 120-х роковин від дня смерті) / О. Рахно // Сіверянський літопис : всеукр. наук. журн. – 2010. – № 4/5. – С. 142 – 153. Шифр: С18/05/С34/2010/4/5.
17. Сватковський С. О. Регіональні відмінності традиційної кераміки Лівобережної України / С. О. Сватковський // Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв = National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald : щокварт. наук. журн. – 2014. – № 1. – С. 122 – 126. Шифр: В23/05/В53/2014/1.
18. Студьонова  Л. В. Чернігівські силуети / Л. В. Студьонова. – Чернігів : Десна Поліграф, 2020. – 415 с. : іл. Шифр: А42949/9(с2)/С88.

Зі змісту: Олешнянські диваки. – С. 284 – 293.

19. Федоренко П. К. Рудни Левобережной Украины в XVII-XVIII в.в. / П. К. Федоренко; Акад. наук СССР, Ин-т истории. – Москва: Изд-во АН СССР, 1960. – 261, [2] c. : рис., табл. Шифр: 9(с2)1/Ф33.
20. Щербань О. В. Глиняний горщик у культурі харчування українців (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) / О. В. Щербань // Праці Центру пам’яткознавства: зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 19. – С. 219-231. Шифр: Пр3431/2011/19.
21. Чернігівщина: енциклопед. довід. / ред. А. В. Кудрицький. – Київ : Укр. рад. енциклопедія, 1990. – 1005, [1] с. : 24 л. іл. Шифр: 9(с2)/Ч-492.
22. Юцевич П. Олександр Федорович Ліндфорс у колі родини / П. Юцевич // Juvenia studia : зб. студ. наук. пр. – 2017. – Вип. 7. – С. 138-142. Шифр: Пр4863/2017/7.

Електронні джерела

1. Гончаренко В. Кераміка Олешні та Грабова у зібранні Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського : кат. Ч. ІІ [Електронний ресурс] / В. Гончаренко // Скарбниця української культури : зб. наук. пр. / [редкол. : О. Б. Коваленко (голова) та ін. ; Чернігів. іст. музей ім. В. В. Тарновського]. – Чернігів, 2013. – Вип. 15. – С. 3–31. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/oqnzz.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
2. Гончарство і війна: у селі на Чернігівщині живе і працює відомий майстер [Електронний ресурс]   / Cheline TV. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=wgkWYMnFs7E. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 22.12.2023.
3. Гончарство Чернігівщини: музейники презентували чернігівцям нову виставку унікального етнопроєкту / Телеканал Новий Чернігів // YouTube. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=lDLRF8Z-cIM. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
4. Два давні слов’янські ремесла Чернігівщини – у Національному переліку нематеріальної культурної спадщини України [Електронний ресурс] / Чернігівський обл. центр розвитку туризму. – Дата опублікування 21.08.2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: 28.03.2023 https://chernihivregion.travel/blog/ug-ug-u. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
5. 21 серпня 1909 року народився відомий український кераміст Омелян Железняк / Рідна країна. – Дата опублікування 21.08.2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://ridna.ua/2020/08/21-serpnya-1909-roku-narodyvsya-vidomyj-ukrajinskyj-keramist-omelyan-zheleznyak/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
6. Могильченко М. Гончарство в с. Олешні, у Чернігівщині [Електронний ресурс]  // Матеріали до українсько-руської етнології: [в 22 т.] / НТШ у Львові, Етногр. коміс. ; за ред. Хв. Вовка. – Львів : З друк. НТШ. – Т. 1. – 1899.– С. 53-65. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/oliqx. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 22.12.2023.
7. Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. «Олешнянське гончарство Чернігівщини» / УЦКД. – Дата опублікування 21.08.2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uccs.org.ua/novyny/oleshnianske-honcharstvo-chernihivshchyny/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
8. Найстарший гончар країни живе на Чернігівщині [Електронний ресурс]  / Суспільне Чернігів. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=qRlHkpnJxMQ. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
9. Овчаренко Л. Олешнянська земська гончарна майстерня : безрезультативні спроби модернізації народної технології гончарства [Електронний ресурс] / Л. Овчаренко, О. Пошивайло // Український керамолог. журн. – Опішне, 2004. – № 4. – С. 39-47. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/opubc. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 20.12.2023.
10. Олешнянські гончарі (продовження). Степан Степанович Кобзар / Чернігівський іст. музей ім. В. В. Тарновського // Facebook. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/oqnkq.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 22.12.2023.
11. Олешнянське гончарство Чернігівщини (Чернігівська обл., Ріпкинський район, с. Олешня) [Електронний ресурс] / Чернігівський обл. цент народної творчості. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Jym7pbTL0w8. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
12. Омелян Желєзняк. Заслужений майстер народної творчості (1909-1963) [Електронний ресурс]  / Музей українського народного декоративного мистецтва. Музейний проект «Софійська гончарня». – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.mundm.kiev.ua/READING/ZHELEZ.SHTML. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
13. Люди: Спадковий гончар із діда-прадіда [Електронний ресурс] / ЧEline. – Дата опублікування 21.02.2019. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://cheline.com.ua/people/lyudi-spadkovij-gonchar-iz-dida-pradida-163692 . – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
14. Сержант Л. Витоки символіки форми й орнаменту кераміки Чернігівщини [Електронний ресурс]  / Сore.ac.uk . – Електрон. дані. – Режим доступу: https://core.ac.uk/download/pdf/38345489.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
15. Скарбниця української культури: зб. наук. пр. [Електронний ресурс]  / Чернігівський іст. музей ім. В. В. Тарновського, Чернігівське відділення Ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Чернігівська обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України; редкол.: О.Б. Коваленко (голова) та ін. – Чернігів, 2013. – Вип. 15. – 252 с. : 16 іл. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/oqnzz.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
16. Спадкові гончари з Олешні / Інформаційний портал Чернiгiвщини. – Електрон. дані. – Режим  доступу: http://che.cn.ua/index.php/all-news/item/8458-spadkovi-honchary-z-oleshni. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.
17. Чернігівське Полісся у 1908 році. Унікальні світлини Анатолія Павловича [Електронний ресурс] / Локальна історія. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://surl.li/oqmgd. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.12.2023.

Список не є вичерпним. Більше документів по даній темі Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ (https://nibu.kyiv.ua/irbis/catalogs/)

Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та
науково-інформаційної роботи

О. В. Нестеренко, Л. М. Снігирьова

Докладніше про рубрику:
Нематеріальна культурну спадщину в документних джерелах