Прижиттєві видання Данила Щербаківського 1925 року

Новий нарис у рамках проєкту «Неповторні риси книг» присвячений прижиттєвим виданням Данила Щербаківського 1925 року.

«[…] цільна натура з кристально

чистою душею, котрій у всьому можна було довіритися,

котра ніколи не зраджувала ні собі, ні ділу»

Олекса Новицький про Данила Щербаківського

Наукові інтереси видатного мистецтвознавця й культуролога Данила Михайловича Щербаківського (1877-1927) завжди мали виразне українознавче спрямування. Історія, археологія, етнологія, фольклористика, історія образотворчого мистецтва та музичного життя України – це далеко не повний перелік його гуманітарних зацікавлень. Праці молодого історика (серед них – «Нарис історії Луцького князівства до половини XV ст.» 1900 року видання з блискучим аналізом документальних джерел) були зразками регіонального дослідження «давньоруського» та «литовського» періодів української історії й укладалися в концепцію Київської історичної школи В. Б. Антоновича.

З 1902 року Д. Щербаківський був нештатним співробітником, а з 1910 і до смерті – керівником історико-побутового відділу та відділу народного мистецтва Київського художньо-промислового і наукового музею (КХПНМ, пізніша назва – Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка). Відтоді на наукові інтереси Щербаківського впливав директор музею М. Ф. Біляшівський, який у 1913 році відрядив його вивчати фонди музеїв Німеччини, Австро-Угорщини, Італії та Швейцарії.

У 1920-х роках Данило Михайлович обіймав багато відповідальних посад. Їх перелік вражає: 1919-1921рр. Д. Щербаківський – член Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, учений хранитель його Музейного фонду; організатор Кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка; член Археологічної комісії ВУАН, реорганізованої 1922 на Археологічний комітет; з 1924 – заступник голови ВУАКу, член його Софійської та Золотарської комісій, співробітник кафедри мистецтвознавства. Надзвичайно плідною була педагогічна діяльність Д. М. Щербаківського: він викладав у Київському археологічному інституті (1917–1924), Українській державній академії мистецтв (з 1919 р.), Київському художньому інституті (з 1924); керував підготовкою аспірантів на кафедрі мистецтвознавства ВУАКу.

Як керівник відділу «Старий Київ» КХПНМ Д. Щербаківський вивчав історію міста за образотворчими й рукописними пам’ятками з фондів музею. У першому випуску «Известий отдела «Старого Киева» при Киевском городском музее», що мав вийти у вересні 1914 р., дослідник планував вмістити свою києвознавчу розвідку, та на заваді стала світова війна.

У 1924 р., коли при Історичній секції ВУАН з ініціативи М. Грушевського було організовано комісії порайонного розроблення історії України, Д. Щербаківський став членом Комісії Києва й Правобережжя (голова – В. Щербина); тож він поновив свої києвознавчі студії й опублікував дві статті в збірнику Комісії (Київ та його околиця в історії і пам’ятках / під ред. М. Грушевського. [Із] Записок Українського Наукового Товариства в Київі (тепер Історичної Секції Української Академії Наук), т. XXII] . – Київ : Державне видавництво України, 1926. – X, [2], 476 с. – [Збірник Історично-філологічного відділу ; № 45]).

Проте, роком раніше (1925) ці ґрунтовні історичні розвідки вийшли окремими виданнями.

Щербаківський, Данило Михайлович. Реліквії старого Київського самоврядування / Дан. Щербаківський ; Всеукраїнська академія наук, Історична секція. – Київ : Держтрест «Київ-Друк», 1925. – 51 с. – [Окрема відбитка із збірника «Київ та його околиця» за ред. голови секції акад. М. Грушевського]. – [Текст напису на титульній сторінці]: «До бібліотеки Всеукр. Археол. Комітету [–] Д. Щербаківс[ький]».

Мова цієї праці (як і всіх без винятку текстів Данила Щербаківського) наукоємна та водночас жива й барвиста: «Хоча [М.] Закревський і називає гербом те виображення архангела Михаїла, що було на ратушній башті, все ж воно гербом не було. […] існувало […] майже рівнобіжно два типи гербів Київа: 1) лук з двома стрілами або самостріл, чи як кияне з польського називали «куша» [лук був гербом з кінця 16 –го ст., про що згадує в 1596 році київський католицький біскуп Юзеф Верещинський … з 1-й половини 17-го і до кінця 18-го ст. […] «на міських печатках здибаємо, як герб міський, самостріл, чи «кушу»] і 2) Архангел Михаїл («за польськими джерелами,був гербом Київа вже в польсько-литовську добу, і тоді він був на червоному тлі; а «в російські часи», зокрема, в 1722 р. виображення Михаїла було вже на блакитному тлі. «[…] літописна звістка 1718 р. говорить про «дзегар чудесный, где Архангел Михаил копіем во время пробитя часов змея в уста бил столько, сколько часов ударяло». «В Західній Європі в середні віки кохались у таких колосальних ратушних дзеґарах. Цей «чудесный дзегар» був «далеким відгуком західно-європейських див».

Щербаківський, Данило Михайлович. Перший театральний будинок у Київі і його садиба / Д. М. Щербаківський ; Всеукраїнська академія наук – Історична секція. – Київ, 1925. – 27 с. – [Текст інскрипту:] «До бібліотеки ВУАКу. Д. Щербаківськ[ий]». Як очільник відділу мистецтв Всеукраїнського археологічного комітету, Данило Михайлович Щербаківський вважав обов’язковим поповнення фонду бібліотеки ВУАКу виданнями всіх його співробітників.

Автор розповідає про перебіг подій навколо побудови театру в контексті історії архітектурного обличчя старого Києва; подає, зокрема, опис площі, на якій знаходилась перша київська театральна будівля: «[У1840-х роках] центр київського життя поволі переходить на Хрещатик. […] частина площі, де був театр, вкупі з ним являла досить добре витриманий архітектурний ансамбль в стилі ампір. […] М’які маси дерев […] саду надають мальовничості всій площі». 

Підрядкові примітки цієї праці, як і всі розвідки Данила Щербаківського, містять майже вичерпну джерелознавчу історію питання.

І третя книга, що вийшла в світ сто років тому і про яку варто нагадати, – це каталог виставки українського портрета з чудовими нарисами Данила Щербаківського «Український портрет до кінця ХVІІІ ст.» (с. 5-23) і Федора Ернста «Український портрет від кінця ХVІІІ ст. до наших днів» (с. 24-42).

Щербаківський, Данило. Український портрет. Виставка українського портрету XVII-XX ст. / Данило Щербаківський, Федір Ернст ; Всеукр. іст. музей ім. Т. Шевченка. – Київ, 1925. – 64 с. : іл.

Автор обкладинки видання – Василь Кричевський; ініціали та кінцівки Георгія Нарбута. Автор передмови, прізвище якого не зазначено (ймовірно, це Андрій Винницький - тодішній директор Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка, який змінив на цій посаді Миколу Біляшівського) писав: «З огляду на те, що старий український портрет тісно пов'язаний з релігією і культом, у першій частині історичного нарису значне місце відведене культовому портрету. Виставка складається тільки з колекцій музею. Вона влаштована у зв'язку з побутовими речами певної доби, щоб створити історичний антураж. Велика прогалина виставки – відсутність революційного портрету». Насправді ж єдиною «прогалиною» цього видання була точка зору Винницького на старовинний український портрет лише як на «антураж» епохи.

Натомість промовистою є яскрава розповідь Данила Щербаківського: «Ранні портрети – ХVІ століття прості і шляхетні. Портрети […] кн. Константина Івановича Острожського [та ін.] свіжо й нешабльонно трактують людське обличчя й людську постать і дають влучну, умілу характеристику портретованій особі. […] з появленням спеціальної моди на нього портрет робиться більш шабльоновим. […] Шляхетна постать пана гордовито поглядає з портрета на глядача, пишаючись взористим кунтушем, підперезаним багатим поясом. Ліва рука незмінно спирається на шаблю, права тримає булаву, пернач […]» (с. 16-17). Так читач довідується, що в кінці 16-го ст. українського пана без шаблі не було й бути не могло. Далі (с. 18-19) автор підкреслює «надзвичайну живучість плоскосної іконописної манери, що її можна забачити в портретах […] кінця ХVІІІ ст. [–] першої половини ХІХ, особливо в творах провінціальних. [Проте] з одної й тої самої іконописної манастирської майстерні, наприклад Лаврської, виходили твори […] й у натуралістичній [манері]. Між цими двома полюсами – плоскосною манерою, що традиційно, ще від фресок князівської доби, культивувалась […] манастирськими майстернями, й течіями реалістичного й натуралістичного характеру, що широкою хвилею через своїх цехових і приїзжих майстрів лились переважно з голандсько-німецького й італійського заходу , – і розміщались […] ті сотні й тисячі портретів, що залишились з цієї доби до наших часів».

Завершуючи нарис, автор зазначає: «[…] друга «половина й особливо кінець ХVІІІ ст. були переходовою добою в історії українського портрета, як і взагалі українського мистецтва. Кращі художні українські сили забирає до себе Петербург. Левицького й Боровиковського, найкращих портретистів, пересажено на инший ґрунт, в инші умови, в инше оточення, і їх творчість не так свій характер міняє, як набирає иншого змісту. […] Петербург з його Академією Мистецтв […] починає помалу впливати на Україну, на її художню творчість і поволі зміняє й нищить місцеві традиції. [Проте] нове і чуже […] з півночі не переймано тут по-рабському цілковито, а так само, як і попереду здобутки європейських впливів, воно перетворювалось і набирало […] особливих чисто місцевих рис».

Отже, в невеличкому нарисі Д. Щербаківський визначив поняття «український портрет», простежив еволюцію цього жанру впродовж 11 – початку 19 ст. та здійснив класифікацію давніх українських портретів.

Наукові праці Данила Михайловича Щербаківського свідчать про сформовану ним концепцію цілісної історії українського мистецтва. Періодизація за стилями, послідовним прибічником яких був учений, дозволила репрезентувати українське мистецтво як складову європейського художнього процесу.

Джерела

1. Ходак, Ірина Олександрівна. Наукова діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ століття : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / І. Ходак ; Національна академія наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. – Київ, 2010. – 451 с.

2. Неповторні риси книг. Нариси про видання з автографами видатних українців : (з колекції Національної історичної бібліотеки України) / М-во культури та стратегічних комунікацій України, Нац. іст. б-ка України ; уклад. Н. О. Горська ; ред.: С. М. Смирнова, Н. О. Волошінська, І. С. Однопозов ; відп. за вип. І. Е. Дяченко. – Київ, 2025. – С. 146-158, 168-178.

Уклала Н. О. Горська