ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
04.05.2024
У 2019 році наказом Міністерства культури України № 510 елемент «Традиція декоративного розпису села Самчики» було взято під охорону держави та внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (охоронний номер 015.нкс) [http://surl.li/nqrwv].
Польський король Сигізмунд І подарував cело Костянтину Івановичу Острозькому, приписуючи до волості Костянтинівської. Після 1620 року Належало князівським родам Заславських, Любомирських, Сангушко. У 1715 році село отримує Ян-Самюель Хоєцький і у 1725 році закладає тут маєток-резиденцію. Наприкінці ХVІІІ ст. полковник Петро Чечель купив село Самчики і кілька інших сіл у Старокостянтинівському повіті. Новий власник почав розбудовувати і прикрашати маєток. Запросив авторитетних і талановитих фахівців з різних країн для будівництва парку. Під час польського повстання 1863 року Якуб Чечель (син Петра Чечеля) загинув, а російський уряд конфіскував маєток і продав його з аукціону у 1867 році. Власником маєтку стає Купріян Ляшков, з 1870 року – Олександр Угрімов, а з 1902 року – М. Шестаков, який продовжив розбудовувати маєток, застосовуючи новітні будівельні матеріали початку ХХ ст. Після 1918 року маєток у Самчиках дивом уцілів.
Сьогодні садово-парковий ансамбль села Самчики визнають одним із унікальних на Хмельниччині та найцікавіших архітектурних ансамблів в Україні, бо тут збереглася забудова такою, яка вона склалася на початку ХІХ ст. З 1990-х років в садибі знаходиться Державний історико-культурний заповідник «Самчики» [Легендарні села України / Х. Й. Роглєв. – Київ : Книга, 2010. – С. 32 – 239].
Село Самчики сьогодні відомо не тільки своїм садибним комплексом, але і самчиківським народним розписом, що базується на традиціях народного мистецтва південно-східної Волині.
Сільське середовище було завжди мистецьким. Одним із найцікавіших видів народного мистецтва України є народний декоративний розпис – малювання, яким оздоблювали стіни хат та господарських будівель, дерев’яний хатній інтер’єр, знаряддя праці, посуд, іконостаси, вулики, скрині тощо. Саме у південно-східній Волині, на межі з Поділлям, здавна хати були розмальовані рослинними візерунками, які вважались оберегами. Село Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області є колискою, в якій зародився унікальний український декоративний розпис, що згодом отримало назву «самчиківський» за географічною назвою походження. Тут сформувалася особлива традиція декоративного розпису. Талановиті малювальниці виконували стінописи на замовлення, поширюючи це мистецтво в регіоні. Побілені стіни українських хат давали вільний простір для творчості – декорування мальованим барвистим орнаментом. Традиція малювання розвивалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з сучасною філософією життя, магічними віруваннями та діяльністю. Малюнки на стінах були візитівкою кожної гарної господині. Зовнішні стіни розмальовували в смугу певного кольору, здебільшого у білий, червоний, жовтий. Фарбами були місцеві поклади глини (жовтої, білої), вохр (золотистої, червоної), рослинні барвинки. Зовні хати облямовували орнаментом довкола дверей і вікон на чільній стіні, інколи й причілковій. У середині хат розписи, зазвичай, різноманітніші й багатші. Акцент на комині печі. ЇЇ декілька разів на рік, переважно до свят та урочистих сімейних подій, білили й розмальовували (орнаментували). Темнішою (жовтою, червоною, рудою) підводили черінь, припічок. Розписували також сволок, смугу над вікнами, міжвіконням. Цікаво прикрашали долівку, яку обводили з усіх боків каймою з мотивами хмелика, бігунця або геометризованих елементів, що надавало вигляду килима. Пензлі, щіточки робили «з пса», «з кішки», «з курки», «з проса». Для штампів брали картоплину, буряк, вату тощо. А щоб барвники набули яскравості та не лущилися від дощу, додавали жовток курячого яйця. Розводили фарби молоком, тоді вони добре входили в ґрунт стіни і ставали тривкішими [Пажимський О. Декоративний розпис Старокостянтинівщини: стінопис, мальовки / О. Пажимський // Народне мистецтво. – 2005. – № 1 – 2. – С. 12–14.].
Найбільший розквіт народного традиційного декоративно-прикладного мистецтва припадає на ХІХ – поч. ХХ ст., після 20-х років ХХ ст. спостерігається загальне її зниження, і тільки у 60 – 90-х роках ХХ ст. починається знову відродження. З’явилося багато народних майстрів – яскравих індивідуальностей, які стали відроджувати втрачені традиції місцевих осередків народного традиційного мистецтва. У селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області розпис на хатах можна було побачити на власні очі ще в 50-х роках минулого століття. З часом малярська традиція майже зникла. У 1960-х роках ХХ ст. зусиллями українського етнографа Олександра Пазимського та його колег зі студії «Просвіт», за знайденими аналогами розписів на деяких хатах та скрині, відродив народний декоративний самчиківський розпис, перенісши його на картини. Відтак мистецька студія «Просвіт» розпочала розвивати традиції місцевого декоративного розпису, збагатила його орнаментально, сюжетно та колористично. Подальший розвиток настінного розпису привів до перенесення на папір сюжетних композицій та орнаментів — такі декоровані листи називалися «мальовками», ними прикрашали оселі, успішно продавалися на базарах і ярмарках, що сприяло їх поширенню. Набуваючи рис самостійного художнього розпису, мальовка трансформувалася в декоративний станковий розпис — оригінальний витвір народного мистецтва, у якому майстри зберегли декоративність вирішення. Майстри, на місцевих традиціях минулого, почали відроджувати народний декоративний розпис «мальовку».
Місцевий художник Борис Шнайдер застосував орнаментальні мотиви розпису на своїх килимах. Збагатили народний розпис Старокостянтинівщини Олександр Пажимський, Віктор Раковський, Михайло Юзвук, Сергій Касьянов, Ілля Трохимчук та їхні учні: Вікторія Радочина, Яна Власенко-Бернацька, Ольга Машевська, Ольга Полупан, Наталія Луценко, Сергій Касьянов, Анна Михальчук, Анастасія Кілессо, Олександр Фалатюк, Дмитро Старостюк, Анюта Олійник та інші.
[Ілюстрації зі статті Пажимського О. Декоративний розпис Старокостянтинівщини: стінопис, мальовки / О. Пажимський // Народне мистецтво. – 2005. – № 1 – 2. – С. 12–14].
|
Художники активно займаються популяризацією самчиківського розпису по всій країні та далеко за її межами. Роботи майстрів зберігаються у національних музеях, картинних галереях та приватних колекціях України, Польщі, Нідерландах, Італії, Америці. Твори самчиківського розпису виставляються на обласних, всеукраїнських та закордонних мистецьких виставках. За останні роки самчиківський розпис став, без перебільшення, величезним відкриттям в Україні. Якщо донедавна Самчики більше славилися дивовижної краси палацово-парковим комплексом, то нині село, завдяки своїм розписам, набуває все більшої популярності серед поціновувачів народного мистецтва. У цьому унікальному осередку декоративно-прикладного мистецтва діє Самчиківська дитяча художня школа традиційного народного мистецтва, учні якої беруть активну участь в багатьох конкурсах дитячої творчості. Майстри із Самчиків розписали велетенську Диво-Писанку, яка брала участь у Всеукраїнському Параді вишиванок 2012 року. |
Писанка у с. Самчики https://ukrainer.net/samchykivskyy-rozpys/ |
З метою привернення уваги широкої громадськості до проблеми збереження цього розпису, його подальшої популяризації у вересні 2018 р. Український культурний фонд підтримав проєкт «Нове життя Самчиківського розпису», який реалізувався в рамках партнерства Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва та мистецької ініціативи UAMAZE. У рамках проєкту «Нове життя самчиківського розпису» митці працювали над перетворенням населеного пункту Самчики на арт-село. Волонтери із Києва, Хмельницької області та місцеві художники розмальовували будинки, школу, арт-кав'ярню, паркани, автобусні зупинки відомим місцевим розписом «Самчиківка». Відтак, сподіваються, з втіленням цього проєкту їх арт-село стане ще бажанішим для відвідування туристами. У Києві оздоблені самчиківським розписом багато арт-об’єктів: дитячий клуб на Подолі, дитяче відділення Київського онкоцентру, школа-інтернат № 11, звичайний шкільний паркан У Дарницькому районі, фасад будівлі Державної театральної школи-студії, укриття у Деснянському районі на Троєщині.
с. Самчики Хмельницької обл., хати, зупинка, паркан розписані в рамках проєкту https://www.chasipodii.net/article/27592/.
Фасад будівлі Державної театральної школи-студії https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2552904-u-kievi-prezentuvali-proekt-nove-zitta-samcikivskogo-rozpisu.html
Дитячий клуб на Подолі https://ua.news/ua/capital/foto-budynok-na-podoli-prykrasyly-samchykivskym-rozpysom
Самчиківський розпис базується на традиціях народного мистецтва південно-східної Волині. Самчиківський розпис чітко вирізняється з-поміж інших регіональних технік народного декоративного розпису оригінальними композиційними рішеннями та сюжетами, стилістикою, символікою, кольорами та технікою виконання. З часом малюнки ускладнювалися, з’являлися нові мотиви та колірні рішення. Польські Wzory Lowickie Wycinanki – схожі на самчиківський розпис. «Самчиківка» не має плавних переходів між кольорами. Вона виглядає як різнокольорова витинанка.
Самчиківський розпис сюжетний, композиція розписів обумовлена місцем, яке вони заповнюють. Характерними особливостями в самчиківському розписі є те, що в ньому переважає рослинний орнамент («рожа», «барвінок», «мак», «півонія», «соняхи», «мальви», «виноград», «вишні», «калина», «чорнобривці», «дубове листя», «колосочки», «косиця», «огірочки» тощо), виконаний у біло-червоно-коричневій гамі на білому, сірому, голубому, синьому або жовтому тлі. Настінні розписи вражають декоративністю композицій, характерне активне заповнення площини, масивність плодів і зубчатого листя. Улюблені мотиви – зображення дерева життя, райське або казкове дерево, як символу роду у вигляді вазону, гілки чи букету. Згодом у розписи вводяться зображення тваринного світу, переважно птахів: «голуби», «зозуля», «півні», «лебеді», «соколи», «гуси», «ворони», «горобчик», «яструб», «пава». Для «самчиківки» характерним є використання стилізованих геометричних елементів розпису – «хрести», «зірки», «кучері», «п’ятаки», «курячі лапки» та ін. Такі ж декоративні елементи притаманні й місцевим писанкам. Введення в розпис значної кількості елементів дало змогу широко використовувати образи-символи: дівчина — «квітка», «зірка», «голубка», хлопець — «дуб», «сокіл», місяць», родина — фантастичне «дерево», «горщик», «букет». Основні кольори – жовтий, зелений, синій, червоний, білий, додаткові – фіолетовий, коричневий, чорний. Кольори можуть бути теплими, холодними, або змішаними. Вони кладуться в певній тональній послідовності. Якщо фон темний, то крайні елементи малюнка слід розмальовувати у світлі кольори, а центральні в темніші, і навпаки. Гармонійне співвідношення кольору й фону, краса ліній малюнку й композиційних рішень надають самчиківським розписам довершеності й неповторності. Так формуються їх регіональні особливості.
Майстри використовують у своїй творчості матеріали, образи та символи які стосуються історії та культури, створюючи свою школу розпису. Самчиківський розпис, як символічний маркер території, позитивно вплинув на позиціонування усієї Хмельниччини, яка завдяки цьому народному мистецтву сприймається та ідентифікується як носій яскравих позитивних асоціацій і статусів, що пов’язані з автентичними і самобутніми традиціями українського розпису. Самчиківський розпис продовжує трансформуватися, щоб інтегруватися в сучасну дійсність, зокрема через виставки, туристичні заходи, заснування художніх шкіл з опанування техніки розпису, проведення майстер-класів тощо. Село Самчики, сприймається сьогодні як унікальна родзинка нематеріальної культурної спадщини України, що сприяє розвитку інфраструктури та перетворення його на туристичний центр.
Список літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України
Книжкові видання
Електронні джерела
Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та
науково-інформаційної роботи
Нестеренко О. В., Снігирьова Л. М.
Докладніше про рубрику:
Нематеріальна культурну спадщину в документних джерелах
