ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
28.04.2024
Виставка однієї книги з колекції НІБУ
Линниченко, Иван Андреевич. Археология на XI Археологическом съезде / И. А. Линниченко. – Одесса : «Экономическая» типография , 1899. – 16 с.
На виставці презентується видання, що являє собою доповідь професора І. А. Линниченка про його участь в XI-му Археологічному з’їзді в Києві (1-19 серпня 1899 р.). Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті, активним членом якого був І. А. Линниченко, постановило видати доповідь окремою книгою.
Раритетний екземпляр, який ми експонуємо, належав Богданові Івановичу Ханенку, про що свідчить його власноручний напис на титульному аркуші. Згодом, вірогідно, книга була передана Б. І. Ханенком до Бібліотеки Київського художньо-промислового музею.
Завдяки цій невеличкій книжечці маємо нагоду довідатись та оцінити, так би мовити, неосновну сферу інтересів двох знаних діячів науки і культури – історика Івана 
Андрійовича Линниченка (1857–1926) і мистецтвознавця Богдана Івановича Ханенка (1849–1917).
Перш ніж представити точку зору І. А. Линниченка на результати й значення XI-го Археологічного з’їзду в Києві, нагадаємо, що цей міжнародний форум мав феноменальний успіх. На з’їзді було озвучено 135 доповідей та рефератів, презентовано нові відкриття та унікальні знахідки.
Найвищої оцінки І. Линниченка удостоївся В. В. Хвойка за його вражаючу доповідь про виділення в результаті розкопок на Київщині культури Б та культури А, які пізніше дістали загальну назву: «трипільська культура». Схвально відгукнувся І. Линниченко і про презентацію Вікентієм Хвойкою артефактів, знайдених в «обширном районе по течению речек, впадающих в Днепр». «[…] находка г. Хвойко [–] самое крупное археологическое открытие последнего десятилетия», – стверджував автор огляду. Іван Линниченко відзначив також докази В. Ляскоронського щодо «глубокой давности заселения оседлым населением берегов среднего Приднепровья» та стисло проаналізував низку інших доповідей та рефератів.
Важко погодитися з переконанням І. Линниченка, що Київ був обраний для проведення ХІ-го з’їзду «по причинам внешнего удобства». Вибір Києва був зумовлений величезним науковим успіхом попереднього Київського археологічного з'їзду – ІІІ-го (1874 р.). У серпневому номері часопису «Киевская старина» за 1899 рік було вміщено статтю В. Антоновича про незабутній ІІІ-й Археологічний з’їзд у Києві зі спільною фотографією його учасників. «Когда выйдет в свет настоящая книга этого журнала, в Киеве откроет свое заседание ХІ археологический съезд, вторично собравшийся в Киеве после 25 летнего промежутка».
Успіху XI-го з’їзду в Києві сприяла його ретельна підготовка. Вже на початку 1897 року в «Киевской старине» відкрилася рубрика «До XI Археологічного з'їзду в Києві», де висвітлювався хід підготовчих робіт та друкувалися протоколи засідань Київського відділу Підготовчого комітету. Головою Комітету був обраний професор В. Б. Антонович – видатний науковець, наставник плеяди талановитих дослідників, зокрема, й Івана Линниченка.
Значна увага з’їзду акцентувалася на вивченні старожитностей Волині й Холмської Русі (Забужжя). Володимир Антонович, Катерина Мельник та інші доповідачі виголосили реферати про розкопки курганів на Волині, про кам’яний вік Волинської губернії.
Тим більший подив викликає загальна оцінка результатів форуму в книжці І. А. Линниченка: XI-й археологічний з’їзд, на його думку, став «одним из самых неудачных […]», адже, мовляв, не досяг головної мети, якою було «изучение в археологическом отношении древней Волынской земли».
І. А. Линниченко, безперечно, поспішив із висновками, не дочекавшися виходу в світ «Трудов XI Археологического съезда». У першому томі «Трудов», який вийшов у 1900 р., було вміщено фундаментальну працю Володимира Боніфатійовича Антоновича – «Археологическая карта Волынской губернии». Презентуємо унікальний екземпляр окремого відбитку цієї праці, який зберігається в колекції книг з автографами.
Антонович, В. Б. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович. – Москва : Типография Г. Лисснера и А. Гешеля, 1900. – 135 с. : карта. – Отдельный оттиск из Трудов IX [друкарська помилка; правильно: XІ] Киевского Археологического Съезда».
Одним із важливих джерел для «Археологической карты Волынской губернии» послужила монографія співзасновника Товариства дослідників Волині Сергія Гамченка, наукові висновки якого І. Линниченко у своєму огляді гостро заперечував.
В. Антонович подав у «Карті …» докладні описи курганів, жальників (язичницьких могильників), городищ, повідомив про знахідки скарбів і про окремі археологічні знахідки. Завдяки географічному й предметному покажчикам у виданні зручно орієнтуватися. «Карта до сьогодні залишається […] неповторним джерелом інформації». «Д. Я. Самоквасов, характеризуючи археологічні карти Антоновича Київської та Волинської губерній, зазначав: «[…] городищ в Киевской губернии описано 435, в Волынской – 348, а в двух губерниях – 783. Можно с уверенностью сказать, что во всех государствах Западной Европы не сохранилось и половины того количества древних земляных насыпей, какое показал нам В. Б. Антонович только в двух центральных губерниях […]». З описаних професором Антоновичем сотень городищ Волині «53 відкрито та частково досліджено ним особисто».
Наш екземпляр «Карти …» належав колись Левкові Чикаленку. Український археолог і політичний діяч Лев Євгенович Чикаленко (1888–1965) з 1909 р. був асистентом Федора Кіндратовича Вовка, спільно з ним досліджував Мізинську стоянку на Чернігівщині, вів розкопки палеолітичної стоянки поблизу с. Городок. У 1920 році (після 25 березня, як підказує нам власницький напис на книзі) Лев Чикаленко емігрував до Польщі, пізніше – до Праги. 1940 року вперше проводив розкопки в літописному Червені (град на Волинській землі, вперше згаданий в літописній статті 981 р.; нині — городище у Люблінському воєводстві, Польща). Від 1943 р. працював в Українській вільній академії наук в Німеччині, від 1948 року жив і працював у США.
Наприкінці огляду І. А. Линниченком було висловлене побажання щодо викладання на кафедрах археології допоміжних історичних дисциплін (палеографії, сфрагістики, геральдики, нумізматики й хронології), «[…] но для этого необходимо учреждение во всех университетах хорошо 
обставленных археологических музеев, без которых такое преподавание немыслимо». Треба віддати Іванові Андрійовичу належне: з 1908 до 1913 р. він керував заснованим ним археологічним кабінетом-музеєм при історико-філологічному факультеті Новоросійського університету. Колекція музею поповнювалася виключно завдяки ентузіазму і зв’язкам професора Линниченка. Зразком організації кабінету-музею йому, без сумніву, послужив університетський нумізматичний музей, яким опікувався його вчитель В. Б. Антонович.
Представляємо екземпляр каталогу монет і медалей, складеного Володимиром Боніфатійовичем Антоновичем, що належав спершу Миколі Федотовичу Біляшівському, а згодом був переданий ним до Бібліотеки Київського музею старожитностей та мистецтв.
Завершуючи огляд занять з’їзду, І. Линниченко все ж погодився, що форум «не прошел бесследно для археологической науки […] было прочитано несколько ценных докладов», а також відзначив: «нельзя […] не отдать должной справедливости энергии и трудолюбию тех немногих лиц, на долю которых выпала вся предварительная по съезду работа – Е. Н. Мельник, В. А. Кордту, И. М. Каманину, В. Б. Антоновичу и гр. П. С. Уваровой».
У своїх мемуарах Іван Линниченко зізнавався, що його захоплення археологією було на початках наслідком «стремления к авантюрам». На І-й Археологічний з'їзд він потрапив 16-річним юнаком. «Мой отец всегда поддерживал мои научные стремления и давал мне средства на поездки на съезды» – згадував Іван Андрійович.
Знайомство з Д. Я. Самоквасовим допомогло І. Линниченку зайнятися й польовими археологічними роботами.
«Мы можем указать […] на раскопки гг. Мазараки и Линниченко в Роменском у. Полтавской губернии – раскопки довольно счастливые […]» – писав про археологічні підсумки 1899 року Микола Федотович Біляшівський (з яким, до речі, Іван Андрійович багато полемізував, особливо щодо музейних питань).
Починаючи з ХІІ-го археологічного з’їзду Іван Линниченко став активним доповідачем та досвідченим коментатором рефератів. На ХІV-му Археологічному з’їзді у Чернігові (1908 р.) Іван Андрійович виголосив чулу промову пам’яті професора В. Б. Антоновича (Линниченко И. А. Владимир Бонифатьевич Антонович / И. А. Линниченко // Труды XIV Археологического съезда – Т. 3. – Чернигов, 1911), а також, до його честі, – захистив право учасників з’їзду виголошувати доповіді українською мовою.
Іван Линниченко високо цінував Б. І Ханенка як колекціонера з тонким художнім смаком і мистецтвознавчим досвідом, а також як шляхетного громадянина й мецената. У 1912 році у праці «Исторический путь и музей г. Киева» І. Линниченко, зокрема, писав: «Найденные [В. В. Хвойкой в усадьбе доктора Петровского] отдельные предметы в настоящее время находятся в Киевском историческом музее, куда они попали благодаря Б. И. Ханенку, известному коллекционеру и одному из главных деятелей по созданию киевского музея». Первісно Богдан і Варвара Ханенки збирали археологічні пам'ятки Наддніпрянщини. С. І. Білокінь у статті «Записки Богдана Ханенка» процитував перший звіт Київського художньо-промислового й наукового музею: «Ко дню торжества освящения и открытия Музея поступили пожертвования: 1) от В. Н. и Б. И. Ханенко – собрание древностей Приднепровья, заключающее коллекции каменного и бронзового веков, греко-скифской эпохи, эпохи великого переселения народов, эпохи славянской (в том числе коллекция крестов и образков первых времен христианства) […]. Все собрание состоит более чем из 3000 номеров […]». «Донині його [Б. Ханенка] авторських текстів відомо зовсім мало», – писав далі С. Білокінь. «Це, [зокрема,] тексти в альбомах «Древности Приднепровья», [які] дають багато відомостей про його мистецтвознавчі уявлення і зміни в них».
«Згодом Богдан Ханенко захопився мистецтвом старих майстрів. […] вищу мистецьку освіту він набув у картинних галереях і музеях Відня, Венеції, Болоньї, Флоренції, Рима й Неаполя». Зібравши одну з найкращих колекцій творів європейських художників, Богдан Іванович у 1917 році підписав заповіт, у якому доручив дружині передати громаді міста його частину колекції, а також просив додати до цього її частину зібрання та організувати в їхньому домі музей світового мистецтва. «Всі вони [-] Богдан Іванович і Варвара Николівна Ханенки, Василь Олександрович Щавинський, Микола Іванович Петров, фундатор Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, Микола Федотович Біляшівський, фундатор Київського міського художньо-промислового музею [-] працювали для України».
«Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків сяє діамантом» – писав у 2016 році Сергій Білокінь.
Віримо, що скоро ми знову побачимо це сяйво, ці дивовижні портрети, пейзажі й натюрморти, які з такою любов’ю і знанням справи зібрав та залишив нам у спадок Б. І. Ханенко.
Література, представлена на виставці
Киевская старина : ежемесячный исторический журнал. Год восемнадцатый. Том LXVI.
Киевская старина : ежемесячный исторический журнал. Год шестнадцатый. Том LIX.
Антонович, Владимир Бонифатьевич. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля , 1900. – 130 с. – Власницький напис на титульному аркуші: «Левко Чикаленко. Київ. 25/ІІІ 1920».
Гамченко, Сергей Свиридович. Житомирский могильник : археологическое исследование житомирской группы курганов / С. С. Гамченко. – Житомир : Волын. Губ. тип., 1888. – 124, 16 с. : табл. – Серед провенієнцій екземпляру – відбиток печатки: «Библиотека Киевского музея древностей и искусств» та напис: «№ 19».
Антонович, Владимир Бонифатьевич. Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета Св. Владимира Вып. 1. Монеты Древнего мира / В. Б. Антонович. – Киев : Тип. Императ. Ун-та Св. Владимира, 1896. – 286 с. – Є відбиток печатки: «Библиотека Киевского музея древностей и искусств» та напис: «№ 57».
Археологическая летопись Южной России. Т. ІІ.
Линниченко, Иван Андреевич. Исторический путь и музей г. Киева / проф. И. А. Линниченко. – Одесса, 1912. – С. 4-5, 28.
Древности Приднепровья : собрание Б. И. и В. И. Ханенко. Вып. 5. Эпоха славянская (VI – VIII в.). – Киев : Литогр. С. В. Кульженко, 1902. – 64 с. ;
Ханенко, Богдан Иванович. Древности Приднепровья. Славянская эпоха / Б. И. Ханенко // Древности Приднепровья. Вып. 5. – Киев, 1902. – С. 1-17.
Використана та цитована література
Пічкур, С. С. Городища на «Археологічній карті Волинської губернії» В. Б. Антоновича / С. С. Пічкур // Археологія і давня історія України : зб. наук. пр. – Київ : ІА НАН України, 2013. – Вип. 11. – С. 224–229.
Музичко, Олександр Євгенович. Процес інституціоналізації історичних досліджень на території Південної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) : автореф. дис. д-ра іст. наук : 07.00.06 / Музичко О. Є. ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2020. – 32 с.
Непомнящий, Андрей Анатольевич. Подвижники крымоведения. Вып. 1 / А. А. Непомнящий ; Республиканский комитет Автономной Республики Крым по охране культурного наследия. – Симферополь : СГТ, 2006. – С. 173-176. – (Библиография крымоведения ; вып. 7).
Білокінь, Сергій Іванович. Записки Богдана Ханенка [Електронний ресурс] // Забута спадщина : портал про переміщені та втрачені історичні і культурні цінності України. – 2016. – 23 жовтня. URL: http://lostart.org.ua/ua/research/831/html
*Про особливості екземпляра див. також: Видання з автографами українських діячів науки і культури: каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н.О. Горська ; ред. О.І. Марченко, С.І. Смілянець, К.Г. Таранюк-Русанівський. – Київ: Вид. дім «Вініченко», 2018. – С. 51-54.
Підготувала Наталія Горська,
редакторка
науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань
