ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

ЧАСОПИС «ОСНОВА», ЯК ДЖЕРЕЛО ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Вип. 3

За літописними свідченнями, перша бібліотека на українських землях з’явилися на початку ХІ ст., вона знаходилась у Софійському соборі, засновником її вважають Великого князя Київської держави Ярослава Мудрого. З того часу книгозбірні створювались при монастирях та великих храмах. Проте, як зазначають дослідники історії розвитку бібліотечної справи, тільки із створенням на території України вищих та середніх навчальних освітніх закладів, переважно у ХІХ ст., можна говорити про справжні бібліотеки, тобто упорядковані книжкові зібрання, які були призначені для викладання та навчання. Щодо відкриття публічних бібліотек, то як пише у своїй статті дослідник Віктор Соколов: «справжня розбудова мережі публічних бібліотек у губернських містах колишньої Російської імперії розпочалася лише у 1830-х рр.»[1, С. 14].

Втім, у статті часопису «Основа» за 1861 рік «Общественные библиотеки на юге» [2], в якій міститься огляд та стан розвитку відкритих на той час публічних бібліотек*, мовиться, що публічні бібліотеки на території України почали відкриватися переважно з середини 1860-х років, а до того вони існували лише в містах  Одеса та  Керч. Відкриття бібліотеки в Одесі (тепер Одеська національна наукова бібліотека) стало можливим завдяки ініціативі кола осіб, наближених до генерал-губернатора краю графа М. С. Воронцова. Вона відкрилася у квітні 1830 р. та стала першої в Україні публічною бібліотекою. Одеса в середині ХІХ ст. - одне з найбільших портових міст світу та значний економічний, просвітницький, культурний осередок Європи. На початок 1860-х рр. у місті зафіксовано 115,5 тисяч мешканців [3]. Тут було відкрито другу у світі бактеріологічну станцію, астрономічну обсерваторію, станцію швидкої медичної допомоги тощо. У Керчі (місто, АР Крим) бібліотека відкрилася у 1858 році. На початку Керченська бібліотека мала незначні кошти для свого існування, але ж за сприяння місцевих промисловців солі, які зголосилися перераховувати бібліотеці 15 коп. за кожну тисячу пудів солі, переправлену через Керченський порт, вона отримала достатню кількість коштів, на які було закуплено сучасну літературу (переважно белетристику), що у свою чергу призвело до популяризації самої бібліотеки. У статті зазначається, що за цим прикладом можна було б організувати читальні в інших містах України. У цей період місто Керч активно розвивалося, населення досягло 13,6 тис. осіб. У місті діяв Інститут шляхетних дівчат, повітове училище, яке готувало рахівників, діловодів, а згодом, у 1863 році, було реорганізовано в Олександрівську гімназію; також у місті було відкрито 7 початкових і ремісничих шкіл. Тут налічувалося 15 дрібних промислових підприємств, механічний і цементний заводи, невелика тютюнова фабрика, зростав видобуток солі, каменю-черепашнику, виникли підприємства для переробки сільськогосподарської сировини та розширювався фарватер Керченської протоки. [4].

У статті-огляді зазначається, що в деяких населених пунктах України, наприклад у Новгород-Сіверську та Хотині, у 1861 році почали відкриватися студентські бібліотеки повітових училищ для «публики», що мало позитивний вплив, як на розвиток цих навчальних закладів, які отримують додаткове фінансування, так і на освіченість населення. У той же час у місті Хотин (тепер Дністровський район Чернівецька область) повільно поширювалася народна освіта, хоча тут діяли два двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), два чоловічі однокласні училища та одне приватне. Однак, дітей бідноти — робітників і селян, що здобували в них освіту, майже не було. У місті працювало дві лікарні на 45 ліжок, аптека, але вони були недоступними для простого люду, бо за подану лікарську допомогу вимагали великої плати [5]. В середині ХІХ ст. Новгород-Сіверський (місто у Чернігівській області) набуває значення невеликого промислово-торгового центру. У 1860 році в ньому проживали 6162 чоловік, в цьому ж році була відкрита лікарня на 25 ліжок. У 1864 році засновано приватну друкарню. В місті працювали гімназія, повітове та парафіяльне училище, діяла трупа акторів-аматорів. Місто прикрашали муровані Воскресенська і Воздвиженська церкви, Успенський собор, дерев’яні Микільська, Покровська, Благовіщенська та Всіхсвятська церкви. [6]. Утой же час, почала зменшуватися кількість населення, які займалися землеробством. Місцеві купці, багаті міщани зводили невеличкі підприємства: у місті відкрили олійний завод, 4 шкіряних, 3 цегельних завода, тютюнову фабрику [7].

Також, зі статті ми дізнаємося, що в цей період відкрилася і публічна бібліотека у Глухові, але в ній була зареєстрована незначна кількість читачів, бо плата за відвідування була занадто високою, а бібліотека не передплачувала популярних на той час видань. В середині ХІХ століття у місті Глухів (тепер Шосткинський район Сумська область) мешкало майже 10 тис. осіб. Тут діяло народне училище та міська парафіяльна школа, де у 1861 році налічувалося відповідно 64 та 54 учні, головним чином - діти дворян, духовенства й заможних міщан. Глухів був одним із значних культурних центрів. У місті існувала (протягом майже 30 років) перша в Україні школа підготовки співаків і музик для придворного хору й оркестру. Місто було центром хлібної торгівлі Лівобережної України. Промисловість була розвинута слабо, -у 1860 році працювали лише дрібні підприємства: 2 свічкові, 2 миловарні і шкіряний заводи. [8].

Також відзначається, що розвиток просвітницьких та бібліотечних закладів у населених пунктах України залежав від підтримки місцевої громади та наводиться приклад міста Катеринослав (тепер місто Дніпро), де крім публічної бібліотеки, існували ремісниче училище та недільна школа, які на той час занепадали, бо місцева громада відмовлялися сприяти їх розвитку, а від держави вони мали мізерне фінансування. Тому висловлюється занепокоєння щодо подальшого їх існування. Водночас зовсім іншу інформацію про розвиток бібліотеки в місті Катеринославі ми читаємо в травневому номері журналу «Основа» (1861 р.) за авторством М. Мізко «Из с. Карабиновки…» [9]. Мізко Микола Дмитрович [10] публікувався також під псевдонімами В. Ізгоєв, Анатолій Ікарский та мав криптонім – Н. М. Він був журналістом, театральним критиком, перекладачем, бібліографом, фольклористом. Народився 1818 р. у місті Катеринослав, де з 1828 по 1833 рр. навчався в місцевій чоловічій гімназії, фундатором та директором якої був його батько. Маючи вже досвід журналістської діяльності, в 40-х роках ХІХ ст. став редактором газети «Екатеринославские губернские ведомости», на сторінках якої публікував різноманітні історичні та краєзнавчі матеріали, а також рецензії на вистави місцевого театру. Після смерті батька в 1847 р., Микола Мізко залишив редакторську працю й переїхав до маєтку в селі Карабинівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (зараз – Межиріцька сільська тг Павлоградський район Дніпропетровська область), де цілком віддався літературній діяльності, зокрема, став активно співпрацювати з часописом «Основа». Так, у згаданій статті автор повідомляє, що бібліотека (тепер Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека) у Катеринославі вперше відкрилась 9 травня 1834 р., та складалась з подарованих видань й поповнювалася лише безкоштовними примірниками, які надсилали деякі небайдужі видавці. Вона знаходилася у будинку Дворянських зборів, де у 1836 році сталася пожежа. Через деякий час бібліотеку відновили та вона пропрацювала з 1843-1851 рр. і через втрату до неї інтересу була зачинена. Роботу книгозбірні знову відновили у вересні 1859 р., фонд бібліотеки налічував 546 томів. Популярність книгозбірні зростала, а завдяки коштам, що вдалося отримати від користувачів бібліотеки, у два рази збільшився фонд. Ця книгозбірня розташовувалася у приміщенні першої книгарні міста, якою керував губернський чиновник В. Ульман, він же виконував обов’язки розпорядника бібліотеки. У місті Катеринослав, на середину 60-х років ХІХ ст. налічувалось близько 23 тис. мешканців, місто розбудовувалося і мало вже майже три тисячі дерев’яних будинків та до трьохсот кам’яниць. Зростала кількість підприємств, їх було близько трьох десятків, утім, усі вони були невеликі: ливарний і механічний заводи, цегельні, салотопні, пивоварні. Місто мало два готелі та три аптеки, 115 крамниць, три гімназії, діяли пошта і телеграф [11].

В багатьох інших містах України відкриття бібліотек взагалі так і не відбулося. У статті наводиться сумний досвід міста Житомир, де були значні можливості для цього. Так, місцевий граф у листі до голови Волинського губернського дворянства, висунув пропозицію щодо відкриття публічної бібліотеки у місті. Він розробив проєкт книгозбірні, який підтримала місцева громада, інтелігенція та, навіть, студенти Київського університету. Багато хто планував віддати частину своїх колекцій з приватних бібліотек та музеїв, однак, на заваді став голова Житомирського дворянства, який, як пише автор: «взявши сначала охотно помогать делу с каждым днем терял этот искусственный огонь и наконец назвал мысль основания публичной библиотеки: пустяковым». За переписом у 1873 році в місті Житомир 22,6% мешканців були ремісниками, 18% працювали у сфері торгівлі, 12% — були зайняті в якості обслуги, 11% житомирян знаходилось на державній та громадській службі, 9% — жили на власні прибутки з капіталів і нерухомості, 4% — займались промислами, 3% складали учні, 1% — фабриканти і заводчики. У місті, у зв’язку із видобутком поряд з ним значної кількості болотних руд, розвивається ливарна справа, обробка заліза і ковальство. Також швидкими темпами зростало виробництво борошна, тут діяв один із перших парових млинів із першокласним на той час англійським устаткуванням. Великі прибутки приносили ґуральні. Однією з провідних галузей була деревообробна, виробництво меблів. Здавна розвивався в Житомирі каменотесний промисел: діяли десятки кар’єрів, у яких видобували та обробляли камінь. У місті функціонувала Житомирська гімназія, яка з часом стала однією з найстаріших і найпрестижніших на Правобережній Україні. В 1858 році було побудовано новий театр, будівля зберіглась донині. Лише у 1866 році в місті відкрилась перша публічна бібліотека (тепер Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олега Ольжича) [12].

У Києві на 1861 р. не було відкрито жодної публічної бібліотеки. У 1859 році планували заснувати «городской кабинет для чтения», про що свідчить повідомлення з газети «Киевский телеграф» та, як пише кореспондент «Основи», у подальшому інформації про її відкриття немає. На той час у місті працювали лише дві бібліотеки, які були організовані при навчальних закладах – Києво-Подільській недільній школі [13] та відкритий «кабинет для чтения» при Університеті св. Володимира, призначений для студентів цих освітніх закладів. Автор зазначає, що «возможность иметь дешевое чтение» для Києва є вкрай необхідним, бо у місті, за його інформацією немає навіть гарних книжкових крамниць.  Дивним для автора статті здається і те, що «в таком богатом и многолюдном городе», як Харків також не було публічної бібліотеки, хоча вона вже колись тут існувала [ у 1830 р.] та «на чердаке дворянского собрания хранится 3000 томов, пользующихся правом неприкосновенности». А про відкриття бібліотеки Імператорського Харківського університету ми дізнаємося з березневого номера «Основи» за 1861 рік [14], де у статті І. Свірідова «Об открытии студенческой библиотеки в Харькове», йдеться про заснування бібліотеки для казеннокоштних студентів (тих, які перебували на державному забезпечені). Ця бібліотека відкрилась завдяки філантропам з числа університетської інтелігенції та підтримки самих студентів, які організовували благодійні концерти. Керівництво освітнього закладу зголосилося на сприяння цій бібліотеці лише у тому випадку, якщо самі студенти серед своїх виберуть очільника цієї книжкової читальні та візьмуть на себе відповідальність за «казенное имущество». Автор статті, професор І. Свірідов (И. Свиридов), просить долучитися до цієї шляхетної справи видавців та небайдужих до народного просвітництва людей, щоб сприяти розвитку бібліотеки «не словом, а делом». Харків у середині ХІХ ст. був одним із значних економічних і культурних центрів Слобожанщини. У 1861 році у Харкові, серед 50 тис. жителів, налічувалось: 2596 купців, 10154 міщан, 2633 цехові ремісники, 11936 державних селян і 2534 колишніх дворових. З 1805 року діє Харківський університет, засновником якого був учений і громадський діяч Василь Назарович Каразін. З його ініціативи в 1811 році створюється філотехнічне товариство для поширення досягнень науки й техніки і сприяння розвитку промисловості та піднесенню економіки регіону. З самого початку існування, університет став визначним центром освіти й науки в Україні. У 1805 році при університеті створено першу в Харкові друкарню. У 1812 році почала виходити перша міська газета — «Харьковский еженедельник», а в 1816 році — перший в Україні журнал сатири й гумору — «Харьковский Демокрит». В цьому журналі вперше в українській періодичній пресі опубліковано кілька творів українською мовою. Того ж року почав видаватись і журнал «Украинский вестник», у 1838 році — офіційні «Харьковские губернские ведомости». У 1842 році у місті відкрито драматичний театр (тепер Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка). Разом з тим, шкільна освіта міста тривалий час залишалась дуже обмеженою. Лише в 1805 році було відкрито перше повітове училище, але воно не мало ні свого приміщення, ні необхідних посібників. У 1834 році відділення цього училища перетворене на окремий навчальний заклад — Харківську школу взаємного навчання. Ця школа тривалий час була єдиним неприватним закладом, де хлопчики навчалися елементарної грамоти. Діти заможних мешканців у Харкові могли навчатися у двох гімназіях: одній, заснованій у 1805, і другій — у 1841 роках, а також в Інституті шляхетних дівчат (відкритому в 1812 році). Недостатня кількість навчальних закладів, мізерні асигнування на освіту (в 1861 році з міського бюджету витрачено на освіту лише 2467 крб.), складне матеріальне становище населення, призводили до того, що більшість дітей зовсім не вчилася в школі [15].

Про відкриття бібліотеки у місті Гадяч ми дізнаємося з ще одного повідомлення у жовтневому номері часопису «Основа» за 1861 рік. Автором статті «З Гадяча Полтавської губ.[ернии]», є Іван Кивайголова [16], він же - Іван Якович Рудченко[17], мав також інші літературні псевдоніми – Іван Білик, І. Руїна, Яковенко. Він був фольклористом, етнографом, письменником, літературним критиком, перекладачем. Іван Якович - старший брат письменника Панаса Мирного (справжнє ім’я – Панас Якович Рудченко), з яким він у співавторстві написав роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Народився Іван Якович у 1845 році у місті Миргород Полтавської області. Він здійснив завидну чиновницьку кар’єру: почавши урядовцем в Гадячі та Полтаві, досяг високого становища члена ради Міністерства фінансів у Петербурзі. Зі статті Івана Яковича в часописі, стає відомо, що міська бібліотека в Гадячі відкрилася за кошти, отримані від благодійних театральних вистав, організованих шанувальниками театру. Також, за ці ж кошти для бібліотеки, виписали журнали, газети, та книги «лучших писателей (Гоголя, Пушкина)». Однак на українській мові був лише «Кобзар», а місцевий народ, як пише Іван Рудченко, увесь розмовляє українською й читати хоче українською. Також повідомляється, що абонемент у бібліотеку коштував 3 карб. на рік, за словами автора статті - це не велика плата за користування, але читачів було усього 43. На той час у місті Гадяч (тепер Миргородський район Полтавська область) діяли районні та парафіяльні училища, лікарня та поліклініки, 4 церкви та 2 єврейські молитовні будинки, поштова станція. Тут щорічно проводилося 5 великих ярмарків, на які з’їжджалося «купецтво зі Слобожан та Полтавщини». У повітовому училищі навчалися переважно діти більш заможних мешканців. Гадяч – батьківщина одного з найвидатніших діячів ХІХ ст. М. Драгоманова (1841-1895), чиї філософські, історичні, соціологічні праці формували політичну еліту країни на початку ХХ ст. У 1869 році в Гадячі було створено ощадно-позичкове товариство під назвою «Гадячское 1-е ссудо-сберегательное товарищество», що стало першим кредитним кооперативом на українських землях. Наприкінці ХІХ ст. було розпочато будівництво залізниці, зважаючи на рівновіддаленість міста від Полтави, Харкова, Сум, Києва, яке повинно було суттєво прискорити розвиток міста [18].

Тож, завдяки статтям з часопису «Основа», ми дізнаємося про реалії розвитку бібліотек в українських містах в середині ХІХ ст. Видавці журналу надавали розголос цій темі, розуміючи, що підвищення культурного-освітнього, наукового та громадського рівня суспільства залежить від вільного доступу до інформації. Також, мусимо визнати, що більшість бібліотек, які почали відкриватися в населених пунктах України в середині ХІХ ст., мали підтримку лише окремих, небайдужих до просвіти людей.  Доля цих бібліотек великою мірою залежала від того, які державні чи громадсько-культурні діячі ними опікувалися, хто входив до складу розпорядчого комітету, хто мав вплив на міську адміністрацію та на місцеву громаду. Загалом, за відомостями дослідника К. Абрамова, в Україні в середині ХІХ ст., з’явилося 8 губернських книгозбірень, та 2 – повітових [19]. На жаль, у багатьох містах відкриття бібліотек затягувалося на довгі роки або не відбувалося зовсім. Також робота бібліотечних установ, як тоді, так і зараз, значною мірою залежить від фінансової підтримки держави та меценатів, від прагнення місцевої адміністрації і громади поширювати просвітництво, популяризувати культуру читання, виховувати думку про доцільність суспільного користування книгами.

Список джерел:

  1. Соколов В. Особливості еволюції публічних бібліотек у губернських містах в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Соколов // Бібліотечний вісник. – 2019. – № 3 (251). – С. 13-24.
  2. Общественные библиотеки на юге // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1861. - Липень. - С. 139-152.
  3. Історія Одеси / Одеський національний університетім. І.І.Мечникова, Одеська обласна державна адміністрація, Одеська міська рада; гол. редкол. В. Н. Станко. – Одеса: Друк, 2002. – С. 139.
  4. Керч [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrssr.com.ua/krym/kerch-krimska-oblast. – (Останній перегляд 22.06.22).
  5. Хотин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: (http://ukrssr.com.ua/cherniv/hotinskiy/hotin-hotinskiy). – (Останній перегляд 22.06.22).
  6. Матюк О. Г. Новгород-Сіверський [Електронний ресурс] / О. Г. Матюк // Енциклопедія сучасної України. – Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73224)). – (Останній перегляд 22.06.22).
  7. Місто Новгород-Сіверський Чернігівської області [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=523. – (Останній перегляд 22.06.22).
  8. Глухів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrssr.com.ua/sumska/gluhivskiy/gluhiv-gluhivskiy-rayon-sumska-oblast. – (Останній перегляд 22.06.22).
  9. Мизко Н. Из с. Карабиновки, (Новомосковского уезда, Екатеринославской губернии): 4 марта, 1861 г. / Н. Мизко // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1861. - Май. - С. 65-68.
  10. Павлюк М. Мізко Микола Дмитрович / Микола Павлюк // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. – Київ, 2013. – Т. 4: М-Па. – С. 235.
  11. Голуб І. Дніпро: сторінки історії міста. Сторінка друга – імперська [Електронний ресурс] / І. Голуб // Портал «Дніпро Культура». – Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Dnipro_istoriya_guberniya. – (Останній перегляд 22.06.22).
  12. Історія міста Житомира від давніх часів до сьогодення [Електронний документ]. – Режим доступу: https://www.zhitomir.info/post_1209.html. – (Останній перегляд 22.06.22).
  13. 1859 – у Києві відкрилася перша недільна школа для хлопчиків [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті. – Режим доступу: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/23/1859-u-kyyevi-vidkrylasya-persha-nedilna-shkola-dlya-hlopchykiv. – (Останній перегляд 22.06.22).
  14. Свиридов И. Об открытии студенческой библиотеки в Харькове / И. Свиридов // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1861. – Березень. - С. 99-100.
  15. Виникнення і розвиток міста Харків [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrssr.com.ua/khark/rozvitok-mista-harkiv. – (Останній перегляд 22.06.22).
  16. Кивайголова І. З Гадяча Полтавської губ. / Іван Кивайголова // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1861. – Жовтень. - С. 150-151.
  17. Рудченко Іван // Енциклопедія українознавства: словникова частина: в 11 т. / голов. ред В. Кубійович. – Париж; Нью-Йорк, 1973. – Т. 7. – С. 2633.
  18. Йотка В. Це мій Гадяч [Електронний ресурс] / Валентина Йотка // БазарМедіа. – Режим доступу: https://bazarmedia.info/2020/09/11/tse-miy-hadyach/. – (Останній перегляд 22.06.22).
  19. Абрамов К. И. Читатели публичных библиотек России в первой половине ХІХ века / К. И. Абрамов //Библиотековедение. - 2001. - № 2. - С. 60–68.

Примітки:

*У статті «Общественные библиотеки на юге» з часопису «Основа: южно-русский литературно-ученый вестник» за липень 1861 рік автор зазначає, що його огляд є не повним.

Джерела з бази даних «Історія міст і сіл України»,

які містять інформацію про розвиток бібліотечної справи та книгодрукування у ХІХ ст. в населених пунктах, згаданих у статті

Анисимова О. С. Справочные издания как источник для изучения истории городов Крыма : [видання ХІХ ст.] / О. С. Анисимова // Ученые записки Таврич. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Исторические науки. - 2011. - Т. 24, № 2. - С. 23-30.

Балицький О. Ю.Західноукраїнське місто Хотин: деякі аспекти соціокультурного розвитку повітового міста у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. / О. Ю. Балицький //  : історико-культурний та етнолінгвістичний аспекти (друга половина ХІХ - ХХІ ст.): колективна моногорафія. - 2016. - С. 88-100 : фот.

Блакитний М. М.Н овгород-Сіверськедуховне училище за матеріалами духовної періодики Чернігівщини (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.) / М. М. Блакитний // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - Глухів-Київ : Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2019. - Вип. 12. - С. 261-262.

Єсюнін С. М. «Полное собрание законов Российской империи» (зібрання друге) як джерело дослідження історії міста Глухова 1825-1881 рр. / С. М. Єсюнін // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - Глухів-Київ : Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2020. - Вип. 13. - С. 181-184.

Іванюк А.І. Регламентація діяльності монастирського бібліотекаря в Києві у ХІХ столітті : [аналізуються інструктивні матеріали Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого, Київського Флорівського жіночого, Київського братського училищного монастирів] / А.І. Іванюк // Архіви України: науково-практичний журнал. - 2014. - № 3. - С. 143-150.

Коган Л. Г. З історії єврейського книгодрукування в Житомирі / Л. Г. Коган // Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Бердичів, 2021. - Вип. 61: Бердичівщина в історії України: матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - С. 405-417.

Костюк В. С. Гадяч у старовинній листівці / В. С. Костюк. - Київ : КВІЦ, 2007. - 96 с. : фот.

Лучка Л. М. Власні книжкові зібрання громадських та культурно-освітніх діячів Катеринослава другої половини XIX - початку XX ст. / Л. М. Лучка // Записки осередку Наукового товариства імені Шевченка у Дніпропетровську: збірник наукових праць. - 2011. - Вип. 2. - С. 48-58.

Лучка Л. М. Коло читацьких інтересів катеринославських просвітян на початку ХХ сторіччя : [досліджено читацькі формуляри бібліотеки катеринославської «Просвіти», виявлено напрями читання українознавчих видань та рівень активності різних соціальних груп, проаналізовано тематико-кількісний склад фондових зібрань відповідно до читацьких запитів] / Л. М. Лучка // Вісник Дніпропетровського університету: науковий журнал . - Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2013. - Т. 21, № 1/1. - С. 34-39.

Лучка Л. М.  Розвиток Катеринославських бібліотек у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. за матеріалами М. Д. Хмирова “Екатеринославская Губерния” / Л. М. Лучка ; Нац. заповідник "Глухів", Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - 2011. - Вип. 4. - С. 305-309.

Лучка Л. М. Роль бібліотечних осередків у розвитку медичної освіти Катеринославщини в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / Л. М. Лучка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: збірник наукових праць. - 2012. - Вип. 10. - С. 55-64.

Лыскова Е. А. История книготорговли в Харькове в ХIХ веке / Е. А. Лыскова ; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна // Розмаїття культур: історія і соціально-комунікативна природа Книги: збірник матеріалів IV Міжнародної науково-практичного семінару (м. Харків, 12-15 квіт. 2011 р.). - 2012. - С. 159-166.

Мицик Ю. А. Фонд Глухівського міського магістрату Центрального державного історичного архіву України у Києві як джерело з історії Глухова кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст.: [розкрито зміст 959 фонду “Глухівський городовой магістрат”] / Ю. А. Мицик ; Нац. заповідник "Глухів", Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - 2014. - Вип. 7. - С. 149-151.

Мілясевич І. В. Мережа бібліотек Волинської губернії / І. В. Мілясевич // Науковийзбірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - 2012. - Вип. 47: Культурний простір Житомирщини-Волині ХІХ-ХХ ст.: матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції: у 2-х т. . - Т. 2. - С. 84-96.

Молочко Є. В. Питання охорони історико-культурної спадщини Керчі у путівниках другої половини ХІХстоліття / Є. В. Молочко // Зарембівські читання : матеріали третіх Всеукр. Зарембів. наук. читань "Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції". - 2011. - С. 239-244.

Новосельчук Н. Споруда Міської громадської бібліотеки у Харкові (до історії проектування та будівництва) : [кінець ХІХ - початок ХХ ст.; нині Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка] / Н. Новосельчук ; Нац. акад. образотворчогомистецтва і архітектури. // Українська академія мистецтва: дослідницькі та науково-методичні праці. - 2011. - Вип. 18. - С. 248-256 :іл.

Панченко И. Керчь в типографских изданиях (по материалам фондовой коллекции Керченского заповедника) [Керченський державний історико-культурний заповідник, місто Керч Автономна Республіка Крим] / И. Панченко // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини: збірник наукових праць з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології. - Київ : А+С, 2006. - Вип. 3, Ч. 1. - С. 51-61.

Подкупко Т. Особові архівні фонди українських діячів кінці ХІХ - початку ХХ ст. в Одеській національній науковій бібліотеці / Т. Подкупко ; Одеська обласна держадміністрація, Одеська обласна рада, Державний архів Одеської області // Архів. Історія. Сучасність. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 95-річчю Державного архіву Одеської області (1920-2015), Одеса, 3-4 вересня 2015 р. - Вип. 2. - С. 248-251.

Приймак І. До питання заснування Житомирської публічної бібліотеки : [заснована 1866 р., з 1937 р. (рік утворення Житомирської області) отримала статус обласної] / І. Приймак // Бібліотека і розвиток доступу до правової та соціально значущої інформації: збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції “Інноваційна модель наукової бібліотеки ХХІ століття” (Київ, 9-10 жовт. 2012 р.). - 2012. - С. 54-56.

Приймак І. Документи з історії Житомирської російської публічної бібліотеки у фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Київ : [друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; бібліотеку відкрито у відповідності до “Статуту Російських публічних бібліотек містах Києві, Житомирі та Кам’янець-Подільському”, затвердженого 5 липня 1865 р. міністром внутрішніх справ статс-секретарем П. О. Валуєвим] / Ірина Приймак ; Укр. наук.-дослід. ін-т архівної справи та документознавства, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Спілка архівістів України // Архіви - наука - суспільство: шляхи взаємодії: матеріали Всеукраїнської (з міжнародною участю) науково-практичної конференції 21-22 трав. 2015 р. - 2015. - С. 139-142.

Приймак І. М. Книжковий фонд та читачі Житомирської публічної бібліотеки (1866-1910 рр.) / І. М. Приймак ; Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського НАНУ , Ін-т рукопису // Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. - 2014. - Вип. 18. - С. 267-277.

Семко Д. Культурно-освітнє життя Київщини на сторінках «Київських єпархіальних відомостей» другої половини ХІХ-початку ХХ ст. / Д. Семко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць / Наук.-дослід. центр “Часи козацькі”, Укр. т-во охорони пам'яток історії та культури , Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК , Іст.-культ. асоціація “Україна-Туреччина”, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Ін-т археології НАН України. - Київ, 2018. - Вип. 27. - С. 283-290.

Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка (1886-2011): каталог видань бібліотеки та публікацій про її діяльність / уклад. П. Куніч. - Харків, 2011. - 485 с.

Хроненко И. В. К истории становления периодики в Киевской духовной академии в ХІХ в. / И. В. Хроненко // Труди Київської Духовної Академії. - 2015. - № 23. - С. 194-199.

Шалыганова А. Л. Правление Харьковской общественной библиотеки, 1885-1918 : биобиблиографический словарь / А. Л. Шалыганова. - Харьков :Федорко, 2016. - 328 с.: 63 портр.

Шестакова Н. Д. Научная библиотека в истории Керченского музея древности (1835-1920 гг.) / Н. Д. Шестакова // Научный сборник Керч. заповедника. - 2008. - Вып. II. - С. 103-108.

 

Список не є вичерпним. Більшедокументів з даної теми Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.

Підготували: О. В. Покропивна,

М. В. Цінська