Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии

«Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии» : 200 років першій історичній монографії про святиню світового православ’я

200 років тому в друкарні Києво-Печерської лаври побачила світ книга «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии», яка є книжковою пам’яткою та внесена до Державного реєстру національного культурного надбання України. Такі видання – це ключ до минулого, до скарбів нашої історії та культури.
    

Автором книги є Болховiтінов Євфимій Олексійович (у чернецтві – Євгеній) [18(29).12.1767 – 23.02 (07.03).1837] – церковно-освітній діяч, історик, археограф, археолог, бібліограф, письменник, перекладач, бібліофіл. Від 1822 р. до останніх днів був митрополитом Київським та Галицьким, жив і працював у Києві. Сучасники по праву називали його «живим архівом», «живою бібліотекою». Його наукова діяльність сприяла виникненню та розвитку таких напрямів у галузі загальних наук, як бібліографія, палеографія, ономастика, топоніміка, історіографія, краєзнавство. За свій довгий та плідний життєвий шлях митрополит Євгеній написав і видав близько 100 друкованих праць – книг, брошур, монографій, довідників та путівників.

У Києві Владика Євгеній проявив себе чудовим церковним адміністратором: опікувався будівництвом нових та відновленням давніх храмів, здійснював контроль за рівнем освіти священників, допомагав сиротам, займався поповненням церковних бібліотек та впорядкуванням парафіяльних і монастирських архівів. Значну увагу приділив друкарні Києво-Печерської лаври, яка за часів його керівництва єпархією вважалася однією з найкращих в імперії.
Разом з істориком М. Берлинським та археологом-аматором К. Лохвицьким митрополит Євгеній став одним із фундаторів вітчизняної археології та пам’яткознавства. У 1820–1830-ті рр. він був організатором, куратором і меценатом археологічних розвідок древнього фундаменту Десятинної церкви князя Володимира (відбудованої у 1828–1842 рр.), Золотих воріт, Ірининської церкви та ін.
Разом із піклувальником Київського навчального округу Є. фон Брадке, ректором університету Св. Володимира М. Максимовичем та професорами університету В. Цихом, С. Орнатським, С. Зеновичем, І. Даниловичем заснував перше у місті наукове товариство – Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей у Києві (1835).
Митрополит не намагався приховувати свою причетність до досліджень, як почесний член багатьох наукових товариств він друкувався в їхніх виданнях. Євгеній прямо говорив, що таку роботу вважає своїм пастирським обов’язком. Але в середовищі духовенства заняття наукою, особливо розкопки, рідко схвалювалися. Через протиставлення віри і знання заняття митрополита багато хто вважав «антикварними», «відстороненими» від церковних справ.
Та чи не найважливішими для розвитку наукового історичного життя Києва стали «довготермінові інвестиції» Євгенія – він формував відповідне наукове середовище, спираючись передусім на викладачів та студентів Київської духовної академії (КДА).
Як найвищий опікун, Євгеній дбав не лише про матеріальний благоустрій закладу, відвідував іспити тощо, а й усіляко намагався зацікавити історичною тематикою студентів, які писали наукові роботи. Болховітінов сам формулював теми та складав списки необхідної літератури та джерел, а також давав на опрацювання рукописи зі своєї колекції. 18 грудня 1823 р. відкрив і очолив Академічну конференцію, яка згідно зі Статутом КДА, була аналогом сучасної вченої ради. З метою заохочення представників Академії до наукової діяльності, він запропонував Конференції власну наукову працю «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии». 
Болховітінов жив у часи, коли вітчизняна історія лише починала свій шлях як наука. Її адептів цікавив не так аналіз, як пошук невідомого («ізисканія дрєвностєй») та їхній опис («опісанія»). Принципи, методи, підходи науки – це все тільки зароджувалося. Тож Євгеній не був винятком, навпаки, радше яскравим прикладом «ізискатєля» та «опісатєля». Його найвідоміші київські праці «Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии» (1825) та «Описание Киево-Печерской Лавры» (1826) відрізнялися від історичних екскурсів минулого століття не так манерою подання матеріалу, як значно розширеним набором нових віднайдених фактів. Під час перебування у Києві Митрополит Євгеній збирав і вивчав колекцію унікальних літописних та актових документів, які були покладені в основу його ґрунтовних досліджень.  Саме ці конкретні факти та джерельні додатки й нині приваблюють у працях митрополита, що загалом застаріли вже за якихось пів століття і перетворилися на свідчення становлення історіографії. Ці монографії стали першою спробою історико-археологічного та іконографічного опису давньоруських храмів і до сьогодні складають золотий фонд вітчизняної церковно-історичної науки.

Київський Софійський собор – одна з найвизначніших святинь світового православ’я, унікальний скарб вітчизняної культури, мистецтва, архітектури; велична пам’ятка історії, що закарбувала у своєму бутті віхи трагедій і злетів, потрясінь і перемог, які пережили наша церква і наш народ. Дослідження Софійського собору, її архітектури, монументального і станкового живопису, декоративного вбрання, написів-графіті є важливим напрямом вітчизняної і світової науки. 

Біля джерел вивчення Софії стоїть митрополит Київський Євгеній (Болховітінов), який поклав початок фундаментальним дослідженням пам’ятки. Його книга – повна оригінальна назва якої – «Описаніе Кіевософійскаго Собора и Кіевской іерархіи съ присовокупленіемъ разныхъ грамматъ и выписокъ, обьясняющихъ оное, mакже плановъ и фасадовъ Константинопольской и Кіевской Софійской церкви и Ярославова надгробія» стала першою історичною монографією, яка розповіла про Софію Київську. Єдине прижиттєве видання твору Євгенія Болховітінова було здійснене 1825 року у друкарні Києво-Печерської Лаври. Ім’я автора не було зазначено на обкладинці та титульному аркуші книги.

Зміст книги:

Введеніе
Глава І. О начаткахъ Христіанскія Веры въ Кіеве.
Глава ІІ. О первоначальныхъ церквахъ въ Кіеве до созданія Кіево-Софійскаго Собора. Описаніе Кіево-Софійскаго Собора.

Глава І. О времени и случаъ основанія и созданія Кіево-Софійскаго Собора.

Глава ІІ. О томе, съ какого образца созданъ Кіево-Софійскій Соборъ. О наименованіи его и о храмовой иконе.

Глава ІІІ. Сравненіе Кіевософійской церкви съ Константинопольскою Софійскою.

Глава ІV. О переменахъ бывшихъ въ Кіевософійскомъ Соборе и его монастыре.

Глава V. О нынешнемъ состояніи Кіевософійскаго Собора по внешности и внутренности.

Глава VІ. Описаніе святыхъ мощей, Чудотворныхъ Иконъ, драгоценнейшихъ утварей, облаченій, замечательнейшихъ книгъ печатныхъ и рукописей и гробовъ находящихся въ Кіевософійскомъ Соборе.

Глава VІІ. Содержащая исторію Кіевской Іерархіи.

Прибавленіе к описанію Кіевософійскаго Собора и Кіевской Іерархіи, содержащее разныя грамматы и выписки объясняющія оное.

Оглавленіе.

У творчому доробку митрополита описується історія створення Києво-Софійського собору. Зазначається час створення собору, за яким зразком відбувалося будівництво. Міститься порівняння Київського собору із Константинопольською Софійською церквою. Розповідається про зміни, які відбувалися із храмом впродовж його існування. Описуються мощі, чудотворні ікони, книги та рукописи, які зберігаються в соборі. 
Окрім того, розглядається період до створення собору: зародження християнської віри в Києві, перші побудовані церкви тощо. Чи не вперше автор згадує, що «князь Оскольд став християнином, і тому на могилі його пізніше поставлена була церква св. Миколи».
У виданні також вміщено біографії 67 митрополитів; в додатку – 51 документ – грамоти, привілеї тощо.

Є у книзі і декілька ілюстрацій, (що було рідкістю у ті часи), зокрема, план собору. Цей план вирізняється насамперед крайньою неточністю в пропорціях, тому що автор вважав, що Софійський собор побудований на зразок Константинопольської Софії та вважав, що київський храм «як внутрішнім розташуванням, так і прибудовами» наслідував «у малому вигляді» Константинопольському собору. Сучасні дослідники вважають, що первісна архітектура київського храму була абсолютно новаторською і не мала прямих аналогій у світовому будівництві ХІ ст. В процесі його зведення грецькі майстри відійшли від початкового плану — п'ятинефного хрестокупольного храму з 13 куполами, з яких найбільший знаходиться в центрі серед чотирьох середніх розмірів і восьми невеликих по кутах. Вони заклали центральне ядро собору, що складається з дев'яти нефів із десятьма апсидами, і оточили його двоповерховими внутрішніми та одноповерховими зовнішніми галереями. Попри ці грубі неточності, які абсолютно спотворюють весь вигляд Софійського собору, план, опублікований Болховітіновим, некритично перевидався в XIX – 1-й чверті XX ст.
У фонді науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України зберігається п'ять примірників цього видання, один з яких – з автентичною обкладинкою. 
Відзначимо, що у 1995 році цю працю було перевидано [2]. 
Оскільки, основним принципом щодо використання книжкових пам’яток є пріоритет збереженості над доступністю оригіналів, один з примірників видання 1825 року був оцифрований та наразі доступний в електронному вигляді на сайті НІБУ.

Використані джерела з фонду НІБУ:

1. Болховитинов, Евфимий Алексеевич. Описание Киевософиевского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных граммат и выписок, объясняющих оное, также панов, фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия / Е. А. Болховитинов. – Киев: Тип. Киево-Печерской лавры, 1825. – 291, 248 с.
2. Болховітінов, Євгеній.  Вибрані праці з історії Києва / Є. Болховітінов. – Київ : Либідь, 1995. – 485 с.
3. Православ'я-наука-суспільство: питання взаємодії. На пошану київського митрополита Євгенія (Болховітінова) : Матеріали Четвертої Всеукраїнської наукової конференції (18–19 травня 2006 р.) / Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, Київ. нац. ун-т імені Т. Шевченка, Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. – Київ : Фенікс, 2007. – 149 с.
4. Рукавіцина-Гордзієвська, Євгенія Віталіївна. Київський митрополит Євгеній (Є. О. Болховітінов) : Біобібліографія. Бібліотека. Архів / Є. В. Рукавіцина-Гордзієвська ; Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2010. – 856 с.

                                                                                 Підготувала Оксана Марченко
                                                           Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань