ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
24.04.2024
Федір Олександрович Колодій (24 січня [8 лютого] 1872, Рудьківка, Чернігівська губернія, Російська імперія — травень 1920, м. Кам'янець-Подільський, УНР) — військовий діяч Російської імперії та Української Народної Республіки, генерал-поручник армії УНР.
Учасник Російсько-японської війни, Першої світової війни та Перших визвольних змагань. Командувач обороною Кам'янця-Подільського.
З дворян Чернігівської губернії. Батько — генерал-майор, у 1874 році отримав чин родового дворянина з правом передачі його нащадкам.
1884 року Федір закінчив 4-й Московський кадетський корпус. 1892 року закінчив Михайлівське артилерійське училище (був записаний там як Колодєєв).
Служив у 1-шій лейб-гвардії кінно-артилерійській батареї зі штабом у Санкт-Петербурзі. З 10 серпня 1894 року— поручик.
У січні 1897 року Федір вступив до Миколаївської академії Генерального штабу. Закінчивши два курси академії у 1899 році, Колодій протягом 1899—1904 років командував 5-ю батареєю гвардійською кінно-артилерійської бригади. 1900 року отримав військове звання штабс-капітан.
Оскільки столичні частини до участі в бойових діях не залучались, з початком Російсько-японської війни Федір Колодій подав рапорт до одного з діючих з'єднань у Маньчжурії: за власним бажанням 4 березня 1904 року переведений до 5-го козачого сибірського полку з переатестацією в підосавули.
З 2 по 16 травня 1904 року Колодій в складі 5-го козачого полку перебував у Харбіні. За проявлену в бою під Юдзятунем мужність нагороджений орденом Святої Анни.
Восени 1904 року призначений командиром 1-ї сотні 5-го козачого полку. 1905 року - у штабі Сибірської козачої дивізії.
За особисту хоробрість у боях Російсько-японської війни Федір Колодій був нагороджений всіма бойовими орденами до Святої Анни II ступеня з мечами включно. Після російсько-японської війни Ф. Колодій служив у 15-й кавалерійській дивізії у Плоцьку.
22 листопада 1907 року Ф. Колодій у званні підполковника переведений до Києва — призначений командиром 1-ї батареї 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону, (у складі 13-ї кавалерійської дивізії). Влітку 1911 року закінчив Царськосільську офіцерську артилерійську школу та повернувся у свій дивізіон.
Учасник Першої світової війни. 2-й кінно-гірський артилерійський дивізіон, в якому служив Федір Колодій, на той час перебував у складі Південно-Західного фронту, відзначився в Галицькій битві. Особливо героїчним був бій поблизу колонії Гассендорф 28 серпня 1914 року. 11 вересня Федора Колодія підвищили у званні до полковника та представили до нагородної золотої зброї «За хоробрість».
Брав участь у Карпатській операції російської армії. У травні 1915 року, стримуючи наступ австро-угорських та німецьких частин, артилеристи Колодія влучним вогнем призупинили переправу ворога через Дністер поблизу села Жежава.
У складі 1-ї армії Західного фронту, яка діяла на Віленському напрямку, Федір Колодій брав участь у боях під Швянченісом. 1916 року Ф. Колодію присвоєне звання генерал-майора. 1917 він призначений інспектором артилерії 9-го армійського корпусу 4-ї армії Румунського фронту.
Після більшовицького перевороту в Петербурзі Колодій у грудні 1917 року залишив військову службу, до березня 1918 року проживав у своєму маєтку в селі Рудьківка. З кінця березня до квітня 1918 Колодій очолював демобілізаційну комісію Румунського фронту.
З 17 квітня 1918 року Ф. О. Колодія призначено виконуючим обов'язки командувача 3-го Одеського корпусу армії УНР, сформованого з українізованих залишків дивізій Румунського фронту.
Після гетьманського перевороту Одеський корпус був роззброєний німецькими військами, а виконуючий обов'язки командувача Федір Колодій, з урахуванням його досвіду, призначений 10 серпня 1918 року в розпорядження військового міністра Олександра Рогози з присвоєнням військового звання генерального значкового. З 22 грудня 1918 року Колодій - командувач 2-го Подільського корпусу. Під час другої українсько-радянської війни (1919) за наказом Симона Петлюри Східний фронт, Запорізький корпус отамана Волоха, Південна група отамана Яніва і Запорізька січ отамана Божка, під загальним командуванням Федора Колодія, мали відступити на південь, однак зв'язок між штабом Колодія у селі Вапнярка та Дієвою армією було перервано. Відбулась спроба заколоту отаманів Волоха, Данченка і Волощенка. Участь Федора Колодія у цих подіях суперечлива. За одними даними, Колодій брав участь у заколоті; за іншими - виступив проти заколоту та був усунутий заколотниками від командування.
У березні 1919 року Колодія призначили командувачем Південно-Східної групи Східного фронту Дієвої армії УНР, у травні 1919 року - отаманом для доручень начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. За його участі проведена реорганізація збройних сил на засадах регулярного війська. На початку червня 1919 року Дієва армія, провівши ряд наступальних операцій проти більшовицьких військ, відтіснила більшовиків за лінію Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський.
3 червня УНР оволоділа Кам'янцем-Подільським, а 6 червня у звільнене місто переїхав уряд УНР. Однак гарнізон виявився не готовим до цього: була відсутня система квартирування, процвітали азартні ігри та дезертирство. Для зміни ситуації 12 червня начальником оборони району Кам'янця-Подільського був призначений Федір Колодій. Очоливши залогу Кам'янця-Подільського, Федір Колодій зобов'язав зареєструвати всі клуби, заборонив формувати військові частини без погодження зі штабом залоги, реформував систему міських перевезень. 10 липня його було призначено командувачем обороною міста з присвоєнням військового звання генерал-поручник. До 15 липня Колодій утворив вздовж Дністра рубіж оборони на лінії Дунаївці — Скала-Подільська. Генералові Колодію вдалося зупинити наступ більшовиків, що дало змогу УГА об'єднатися з Дієвою армією. У березні 1920 року Ф. Колодій призначений референтом уряду УНР з військових справ. Але в травні цього ж року Федір Олександрович захворів на епідемічний висипний тиф; його виснажений організм не зміг перебороти хворобу. Точна дата смерті невідома. Оскільки тіла померлих від тифу спалювали, могила генерала втрачена. [1-3].
Про бурхливу й яскраву діяльність Ф. О. Колодія як фахового військового опубліковано чимало джерел і повідомлень (особливо до 100-річчя Української революції 1917-1921 років).
Бібліофільські, нумізматичні та історичні зацікавлення цього визначного діяча поки що обійдені увагою дослідників.
Відомості про долю бібліотеки Федора Олександровича скупі й суперечливі. У публікаціях інтернет-видань розповсюджена інформація про те, що дружина Федора Колодія Ганна після смерті чоловіка передала родинну бібліотеку Кам'янець-Подільському державному університету. Однак у статті О. М. Завальнюка, яка висвітлює історію формування фонду бібліотеки згаданого університету, читаємо: «У 1920 р., у зв’язку із серйозним погіршенням воєнно-політичного становища УНР, особисті пожертви бібліотеці К-ПДУУ майже припинилися (у травні зафіксовано всього одну заяву вдови генерал-поручика української армії Ф. Колодія про намір передати університетові родинну бібліотеку, яка тимчасово зберігалася в одному з київських музеїв [Держархів Хмельницької обл., ф.р-582, оп.1, спр.91, арк.1]. Утім, книги доставлені так і не були через наступ радянських військ». [4].
Презентуємо чотири видання з родинної бібліотеки Федора Олександровича Колодія, які зберігаються у фонді Науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань НІБУ.
Провенієнції, наявні на цих рідкісних книгах, дають нам ексклюзивну інформацію про місце їх зберігання до надходження до ДІБ УРСР у 1939 році, а також про перебування однієї з них у нацистському Берліні в 1944-1945 рр.
Дарчі написи розповідають нам про співробітництво у галузі нумізматики 22-річного поручика Федора Колодія та знавця тверської старовини Августа Жизневського, а також про дружні стосунки підполковника Федора Колодія з київським нумізматом Карлом Болсуновським на початку 20-го століття.
І. Жизневский, А. К. Описание Тверского музея : археологический отдел [Текст] / А. К. Жизневский ; прим. гр. А. С. Уварова. - Москва : Синод. тип., 1888. - 242, XVIII с. : рис., фот. 18 л. ил.
[Текст інскрипту]: "Многоуважаемому Федору Александровичу Колодееву на память сотрудничества его по Тверской нумизматике. А. Жизневский. 26 янв. 94 г. Тверь"; [Текст власницького напису]: "Ф. Колодее[в]".
* Жизневський Август Казимирович (1819-1896) — археолог, випускник Московського університету. Зачинатель музейної та архівної справ у Тверській губернії. Один із засновників Тверського музея (1866), а з 1872 р. — його завідувач. Упродовж 1884-1896 рр. — голова Тверської ученої архівної комісії. Під керівництвом Жизневського було зібрано понад 7000 рукописів та майже 9000 предметів, зокрема, значна колекція тверських монет.
ІІ. Болсуновский, Карл Васильевич. Кельт как предмет меновой торговли, монета : археологическое исследование с таблицей рисунков / К. В. Болсуновский. - Киев : Тип. Т-ва Г.Л. Фронцкевича, 1909. - 8 с. : рис.
[Текст інскрипту] : "Многоуважаемому Ф. А. Колодию, на память от К.В.Б.".
[Штамп]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного Містечка».
ІІІ. Болсуновский, Карл Васильевич. Саварка-Савары : городище, древности и народ : исторический очерк / К. В. Болсуновский. - Киев : Тип. И. Н. Никитина, 1912. - 22 с.
[Текст інскрипту] : «Глубокоуважаемому Федору Александровичу Колодий на добрую память от старого друга и автора К. Болсуновского. 24 / ІІ-1912».
[Штамп]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного Містечка».
**Болсуновський Карл Васильович (1838, м. Сквира Київської губернії – 1924, там само) - археолог, нумізмат, історик, музейний діяч. Нащадок старовинного роду бояр Великого князівства Литовського. Навчався в Університеті св. Володимира; історичні дослідження розпочав під впливом В. Б. Антоновича. Автор наукових праць і публікацій з проблем нумізматики, сфрагістики, геральдики, символіки трипільської орнаментики, історії раннього християнства на землях слов’ян, генеалогії польських родів. Був хранителем Мінц-кабінету Київського міського музею та організатором нумізматичного кабінету (згодом – музею) Вищих жіночих курсів у Києві. Проводив розкопки у Києві під керівництвом В. В. Хвойки. Брав участь у проведенні кількох археологічних з’їздів.
Ще один власницький напис на книзі з бібліотеки Ф. Колодія свідчить про зацікавленість військового діяча тоді ще Російської імперії історією українського козацтва.
IV. Скальковский, Аполлон Александрович. История Новой-Сечи, или последнего Коша Запорожского : на основании подлинных документов Запорожского Сечевого Архива. Удостоенная почетного отзыва Императорской Академии наук. Ч. 1 / А. Скальковский . - 3-е изд. - Одесса : Типография А. Шульце, 1885. - 303 с. : план.
[Текст власницького напису на форзаці] : «Ф. Колодее[в]».
Сподіваємося, що наші перші знахідки книг з особової книгозбірні Федора Олександровича Колодія започаткують добру справу реконструкції бібліотеки визначного діяча України.
Використана література
1. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 — листопад 1920 pp.: документи і матеріали. У 2-х т., 3-х ч. — Т. 1 / упоряд. : В. Верстюк (керівник) та ін.— Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2006. — 688 с.
2. Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с.
3. Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921).Книга II. — Київ : Темпора, 2011. — 355 с.
4. Завальнюк О. М. Роль громадськості у наповненні фонду бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету: досвід і уроки (1918-1920 рр.) / О. М. Завальнюк // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Бібліотекознавство. Книгознавство. — Кам`янець-Подільський : Аксіома, 2015. — С. 15.
